Звернення осередкового УСП Києва

Дорогий друже, дорога подруго! Незважаючи на те, що цей лист набирався на компі та був розісланий іншим пластунам. питання котре я хотів би обговорити є певною мірою особистим, і стосується кожного.

Хочу поділитися з вами своїми думками з приводу нашого пластування та Пласту взагалі. Давайте пригадаємо той час, коли кожен з нас наважився стати пластуном, ті внутрішні роздуми котрі привели нас до такого рішення. Можливо не роздуми а ідейні переконання, можливо мрії, зрештою, я не знаю що саме тебе найбільше привабило в Пласті. Чи твоє теперішнє пластове життя тебе задовольняє? Один розумний чоловік якось спитав мене, скільки годин на добу я є українцем. Давайте замислимось над суттю запитання та спитаємо самих себе  – скільки ж годин па добу ми є пластунами?

Як таке могло статися, що не існує організації старшої за Пласт, як сталося, що Пласт старший за Українську Державу? Передусім – добровільність. Ви не маєте жодного зиску з того, що перебуваєте в Пласті, чи не так? Пластове братерство допомогло організації пройти через дві війни і не тільки, а сформований пластовий характер допомагає кожному пластуну триматися на плаву у вирі особистих життєвих проблем. Гадаю, без божої допомоги теж не обходиться. Та винятково важливою є виховна робота.

Крок за кроком можна подолати будь-яку відстань і кожна велика справа складається з дрібних, повсякденних вчинків, – кожен хто йшов до Риму, ніс однісінького каменя, але завдяки цьому постало місто, та і мед бджоли носять не відрами. Вимагати від прихильника ставати виховником гуртка відразу після зголошення до Плету безглуздо, бо по-перше, виховник сам має всьому навчитися, по-друге, не кожен прихильник має можливості працювати з юнацтвом. Але я певен – ми можемо допомогти вже існуючим виховникам. Корисною буде кожна дрібниця, якась гутірка, екскурсія, інструктаж, участь в одноденній мандрівці, допомога технічна чи навіть моральна. І зовсім не обов’язково відвідувати всі юнацькі сходини, достатньо лише з’ясувати коли саме виховник гуртка потребуватиме вашої підтримки. Не треба робити подвигів, не треба зрікатися всього в ім’я Пласту, пам’ятаймо – пластувати цікаво та приємно!

Так сталося, що з жовтня 2001р. я є осередковим і мав змогу бодай поверхово познайомитися з кожним пластуном прихильником. Відверто кажучи, мені сумно знати про брак пластової підготовки серед прихильників (до яких я також належу), брак тієї романтики, того пластового життя, про яке я особисто мріяв. Ми не в’яжемо вузлів, ми безпорадні в лісі, навряд чи всі зможуть поїхати влітку на пластовий табір. Наперед погоджуюся – ми вже вийшли з юнацького віку І маємо безліч важливих справ – в кого навчання, в кого робота. Звісно, ми вже є сформованими особистостями і ніхто не буде нас виховувати та займатися з нами так як працюють з юнацтвом. Попри це, ми зможемо “виховати” самих себе.

Дуже важливо усвідомлювати, що Пласт є саме таким, яким МИ його робимо. І в цьому контексті наші бажання та мрії можуть бути здійсненими. Для цього МИ маємо працювати над їх втіленням.

Організація відкрита для всіх, але не кожен стає пластуном. Хтось можливо розчарований, комусь пластування не припало до душі. у когось просто немає часу, – це зрозуміло, і в цьому немає нічого осудного. То навіщо себе обманювати? Будьмо відвертими, скажімо про це, виходьмо з організації. Від цього ніхто не стає менш вартісним.

Тепер конкретно. “Зателефонуйте комусь із виховникіз. прийдіть на сходини в якості гостя….