Український скаутсько-пластовий рух

Питання історії поширення і діяльності скаутського руху на всій території України, а зокрема на Центральних і Південно-Східних землях є мало дослідженим у вітчизняній історіоґрафії. Воно набуває сьогодні особливої ваги, оскільки, патріотичне всебічне виховання молоді, а також національна єдність висуваються зараз на передній план, а скаутський рух широко відроджується сьогодні у всіх реґіонах України. Пласт як найстаріша українська скаутська організація виник у Галичині в 1911-1912 рр., відразу поширився на Буковину, після визвольних змагань – на Волинь, Закарпаття й еміґрацію. Національний скаутський рух поєднав у собі скаутську виховну методу і засади з українськими традиційними формами, пов`язаними з козацтвом, знайшов свій розвиток подібно до Галичини, де його формою став Пласт і в Наддніпрянщині. Спроби всебічного гармонійного виховання молоді зустрічаються в історії України ще, наприклад, у вишколі «молодиків» чи «новиків» на Запорізькій Січі у XVI-XVIII ст. тощо. Як і в Галичині, національним попередником для поширення скаутського руху на Великій Україні стали теж козакофільські, хлопоманські, таємні студентські гуртки молоді, громади.

Серед предтеч скаутського руху один з його провідників на центральних українських землях і, згодом на еміґрації Павло Богацький називає, наприклад, таємну юнацьку організацію Кам`янець-Подільської бурси «Запорозька Січ» (1895-1900). Очолював її учень, «полковник» Ісая Сулковський, опікуном організації був художник Жудін. Учасники плекали козацькі традиції, давали собі псевдоніми козаків-історичних чи літературних героїв, виробляли дерев`яну «зброю», особливої ваги надавали фізичному гарту і життю серед природи. Цікаво, що кожен відділ мав свою відзнаку – гілочку якогось дерева, котру носив на шапці[1]. Отже, форми і методи, а також світогляд майбутнього скаутінґу виявлялися багато в чому вже заздалегідь і на українських землях.

Однак, основним чинником для виникнення українського скаутського руху став міжнародний скаутінґ, що почав поширюватися в світі з 1908 р. після виходу книги англійського ґенерала Р.Бейден-Пауелла «Скаутінґ для хлопців» («Scouting for Boys»). Українці відіграли значну роль зокрема у поширенні скаутінґу в Російській імперії. Вже в 1910 р. для ознайомлення з англійським скаутінґом до Великої Британії направлявся шт.-ротм. Захарченко – перший організатор «юних развєдчіков» у Російській імперії, а саме в Москві. Його і слід називати, на думку А.Анохіна першим, хто поклав початок скаутизму в Росії[2]. Офіційним засновником російського скаутінґу вважається штабс-капітан О.Пантюхов, що організував перші загони скаутів-развєдчіків в Павловську і Царському Селі біля Петербурґа, а також переклав підручник «Scouting for Boys» Р.Бейден-Пауелла (російський варіант – «Юный разведчик»)[3]. Однак, як свідчить Ю.Гончарів-Гончаренко першу бой-скаутську дружину в Російській імперії було організовано тогочасним ґімназистом, а згодом – лікарем др. Антоном Гончаренком на Катеринославщині в Бахмутському повіті ще в 1909 р., пізніше цю справу він передав своєму братові Юркові[4]. Однак, російські власті попри зовнішньо-сприятливе ставлення імператора Ніколая II до скаутінґу, більше були схильні запроваджувати загони «потєшних» чи «потєшниє войска» – позашкільної дитячої організації, створеної в 1908 р. міністерством освіти спочатку для сільської, а згодом і для міської молоді як літні воєнізовані загони, де відставні унтери вчили хлопчиків маршувати «строєм», співати «строєвиє» пісні, робити вправи дерев`яною зброєю[5]. У протилежність до «потєшних», скаутський рух був ліберальним, демократичним, подекуди навіть революційним[6]. На мою думку, в довоєнній Російській імперії витворилася ситуація, коли скаутінґ існував без перешкод головно для вищих верств суспільства (наприклад, до царсько-сєльського скаутського загону вступив спадкоємець престолу Алєксєй), для широких мас участь у цьому демократичному русі була ускладнена. У 1911-1914 рр. скаутські загони в імперії багато-де було «упразнєно», на користь «потєшних»[7]. Широкий скаутський рух відновився з початком Першої світової війни. Шовіністично-імперський підйом початку війни, коли українське національне життя зазнало великого погрому (вислано до Наринського реґіону в Киргизстані і П.Богацького – тоді редактора «Української Хати» – прим. авт.), а вижити могли лише лояльні до режиму скаутські загони, використано організаторами скаутінґу для його активізації. Серед двох тенденцій розвитку скаутінґу: гуманістично-природничої, що тяжів до скаутінґу американо-канадського письменника, художника і природознавця Е.Сетона-Томпсона (І.Н.Жуков, на початку ­- А.Анохін); а також, військово-спортивної патріотичної (О.І.Пантюхов, поручік Афанасьєв у Батумі, А.К.Анохін у Києві) стала переважати друга[8]. Це добре помітно на еволюції А.Анохіна. Серед делеґатів 1-ого з`їзду організаторів скаутінґу (грудень 1915 р., Петроград): президент московських скаутів, адмірал Ілля Чайковський (українець, брат великого композитора), сестра імператриці Вел. княгиня Єлисавета Фьодоровна[9]. На з`їзді прийнято тексти молитви, урочистої обіцянки, закони, заповіді і звичаї скаутів, створено Всеросійський Союз, до якого увійшло 10 тис. скаутів[10]. На жовтень 1917 р. цей рух в імперії нараховує до 50000 «бой-скавтів» у 143 містах, більша чисельність була лише в Англії – біля 1 млн., США – 280 тис[11].

У заснованій ще 1909 р. першій дружині (роті) скаутів на Україні в Бахмутському повіті, членом, а згодом дружинним був Юрко Гончарів-Гончаренко. Цей загін мав демократичніший характер від російського скаутінґу, об`єднуючи ґімназистів, реалістів і молодших дітей робітників. Восени, роз`їхавшись по школах, скаути організували такі відділи на Катеринославщині та Харківщині (Ізюм, Слав`янське, Луганськ і Бахмут)[12]. Влада намагалася перетворити їх на організації «потєшних», і бахмутська організація розвинулася у велику організацію «потєшних» під проводом інспектора народних шкіл повіту, яка виступала в Катеринославі 1912 р. Луганська організація зберегла скаутську систему, прилучивши до цього сокільський рух. Вони отримали нагороди в Катеринославі та Бахмуті, як за сокільські вправи, так і за скаутінґ[13].

В 1911-1914 р. в Києві існує скаутський відділ, заснований лікарем д-ром А.К.Анохіним. Діяльність цього гуртка, до якого входили хлопці-студенти і науковці була перервана війною. Учасник гуртка П.Богацький характеризує організацію як туристичне товариство для пізнання Києва та його околиць, а по суті – ознайомлення із вихованням молоді за системою Сетона-Томпсона»[14]. Серед членів гуртка були брати Богацькі, проф. Щербина – дослідник археологічних залишків стародавнього Києва та інші[15].

Відділи бой-скаутів за англійським зразком і методами почали творитися з 1914 р. під час Першої світової війни заходами Київської учбової округи при ґімназіях м.Києва[16]. Їх очолив знову Алєксандр Анохін. Однак, вони носили російський характер, велику увагу в них приділено фізичному вихованню. Заняття роти «юних розвідників» полягали в гімнастиці, бігу, вправлянні в боксі, стрибках, спинанні, фехтуванні, військовій муштрі, атлетичних іграх, будові табору. Розвідників знайомили із способами надавання першої медичної допомоги, анатомією, фізіологією, гіґієною, сигналізацією, метереологією. Вони здійснювали екскурсії, мандрівки. Учасники роти допомагали переносити хворих вояків із санітарних потягів на вокзалі до шпиталів. Про вірнопідданський характер організації свідчить те, що 27 січня 1915 р. «развєдчіки» «удостоїлись щастя» зустрічати і проводжати поїзд «обожаемаго Монарха» імператора Ніколая II під час його відвідин Києва, і отримали похвалу «ґлавнонаблюдающего» над фізичним розвитком населення Російської імперії ген.-май. В.І.Воєйкова, котрий прислав телеграму; їх табір відвідувала «Велика Княгиня» Анастасія Ніколаєвна з доньками; в день св.Ґеорґія (Юрія) «смотр» скаутів проводив начальник Київського Військового Округу ген. ад`ют. Троцкій[17]. 22 жовтня 1915 р. розпорядженням попечителя Київського навчального округу затверджено положення про організацію «Юныхъ развъдчиковъ» при всіх державних і приватних київських ґімназіях[18]. А.Анохін видає в 1915 р. підручник «Спутник юного разведчика», на той час у Києві існує 2 організації: «Дружина Юныхъ Развъдчиковъ Кіевскаго Учебнаго Округа» та «Первый Кіевскій Отрядъ Юныхъ Развъдчиковъ»[19]. У 1915 р. в Києві виникає перший загін «юних розвідниць», в програму діяльності яких входив теж догляд за дітьми, квітникарство, кулінарія і домашнє господарство[20] (тоді ж активно творяться дівочі пластові гуртки в Галичині[21], перші з яких виникали поряд з хлопчачими ще 1911 р. у Львові).

Скаутські загони за часів Російської імперії існували ще у таких українських містах, головно при школах: Одеса, Катеринослав, Бахмут, Олександрівськ (тепер Запоріжжя), Харків, Житомир, Катеринодар (тепер – Краснодар, РФ)[22]. Серед відомих скаутських діячів на Україні: Репнінський, полк. Свіжевський, А.Козловський (Київ), А.Янішевський (Одеса) (двоє останніх після революції працювали в російському скаутінґу на еміґрації в Парижі)[23].

В умовах національно-державного відродження України, починаючи з 1917 р. українські скаути організаційно виділилися зі складу загальноросійської організації і стали на українському національному становищі. Ще під час війни у 1916-1917 рр. Юрко Гончарів-Гончаренко, що служив у війську організовує вже цілком українську скаутську дружину в Ізмаїлі на Бесарабщині[24] – перший з відомих нам власне український скаутський загін. Про дальшу долю організації засновникові невідомо, бо він потрапив на фронт.

Один з перших власне українських скаутських загонів виник за ініціативою Василя Плюща, бой-скаута 1-го (найвищого) ступеня (належав до загону скаутів чернігівської класичної ґімназії з 1912 р.) та інших скаутів-українців у березні 1917 р. в Чернігові під назвою «Перший Український Загін Бой-Скаутів м.Чернігова». На чолі загону стояв отаман, при ньому була рада загону, яка складалася з ланкових бой-скаутів 2-го і 3-го ступенів. У 1918 р. чернігівський загін мав уже 10 ланок, кожна – по 9 хлопців або дівчат, які діяли окремо. На чолі ланки був ланковий, якого обирала ланка, а затверджував отаман загону. У чернігівському скаутизмі не було скаутів старших за 18 років. Зовнішні форми були наближені до британського взірця і українізовано. Однострій (уніформа) був він за британським зразком. На капелюсі був тризуб, на рукаві сорочки – відзнака ланки (малюнок тварини чи птаха) і відзнака ступеня. Скаути здобували три ступені: бой-скаут 1-го, 2-го та 3-го ступенів. Ступені позначали синіми (згодом – срібними) смужками, розташованими горизонтально на правому рукаві сорочки. Ланковий, крім смужок, над ними мав ще такого ж кольору трикутник та аксельбанти кольору прапору. Отаман загону мав замість відзнаки ланки на рукаві золотий тризуб на блакитному щиті та срібні аксельбанти. У скаутів було прийнято вітання гаслом «Будь готовий!», а відповідь – «Завжди готовий!», що мало на увазі – «служити Україні». Кожна ланка мала свій трикутний прапорець на палиці, поле якого було для кожної ланки іншого кольору, у його центрі – символ ланки. У верхньому куті прапорця біля палиці – вишито або вирізано із золотої чи жовтої матерії тризуб; у куті внизу – срібна або біла лілейка. До палиці також прикріпляли жовто-блакитні стрічки. Прапор загону був синьо-жовтий, чотирикутний на великій палиці, шовковий з написом назви організації «Перший Український Загін Бой-Скаутів м. Чернігова» посередині і з тризубом та великою лілеєю біля палиці[25].

Перед чернігівським уже існував український бой-скаутський загін у Києві[26]. Паралельно українські скаутські відділи заснував відомий згодом кінорежисер Євген Слабченко (псевдонім – Деслав) у травні 1917 р. в ґімназіях Білої Церкви на Київщині. Відділ називався «Перший білоцерківський курінь українських юнаків-скаутів», що восени мав 80, а на початку 1918 р. зріс уже на 200 членів і мав свою велику домівку, бібліотеку, чимало пластового майна[27]. Зразок запозичено головно теж з британського скаутінґу. Курінь поділявся на чотири чоти, у трьох із них були членами юнаки середніх шкіл, а в четвертій – учні народної школи, наймолодші юнаки звалися «джурами». Кожна чота поділялась на рої з восьми осіб. Гаслом юнаків було козацьке «Вартуй» – символ готовності скаутів виконувати урочисту обіцянку (3 головні обов`язки) і скаутський закон. Однострій бой-скаутів було прийнято на основі британського взірця, тільки українці носили синьо-жовті стрічки довжиною по 15 см, пришиті до сорочки біля нараменника, по дві кожної барви. Курінний натомість носив кутаси подвійного шнурка синьо-жовтої барви, який закінчувався металевою відзнакою-тризубом, переплетеним срібно свастикою (загально-скаутський символ, прийнятий тоді у всьому світі ­- прим. авт.). Чотарі мали лише металеві відзнаки. Звичайні юнаки-скаути носили вишитий на сорочці тризуб. За відзнаку було прийнято три житні колоски і скаутську трилисту лілею з написом гасла. Є свідчення, що в Білій Церкві друкувався журнал «Український скаутінґ», інструкції для праці у частинах, і що Є.Слабченко написав підручник, але його не було надруковано. Можливо, частина його рукопису знаходиться у фондах Центрального Державного Історичного Архіву України в Львові[28].

В той самий час в Україні скаутські загони діяли в Києві, Білій Церкві, Катеринославі, Житомирі, Вінниці, Каневі, Ржищеві, Харкові, Одесі, Кам’янець-Подільському. За даними істориків Пласту М.Пежанського і Т.Білостоцького у 1918 р. постали скаутські відділи у Вінниці, Каневі, Ржищеві та в Києві, пізніше, до 1920 р. у Хвастові, Житомирі, Катеринославі, Кам`янці Подільському та ін. місцевосцях. Назвою цих відділів була «Українські Бой-Скаути». Практично всі вони діяли на зразок англійського скаутінґу[29]. Зв’язків між ними практично не було через бурхливі тодішні події. Проте, відомо, що в Києві працювали у скаутизмі Олексій Яремченко, Микола Мороз, Лоцький, Степаненко, Гайдовський, Попович та інші; у Кам’янці Подільському – Тарнавський, в Одесі – Юрій Липа, у Глухові загін скаутів пробував організувати Борис Р. (мабуть, чернігівський скаут – прим. авт.).[30] У 1918 р. Євген Слабченко (Деслав) почав організацію в Києві дружин олд-скаутів (старші скаути, віком понад 18 рр. – прим. авт.), але політичні події не сприяли їх розвою[31]. До скаутського гуртка, заснованого українцем Дашкевичем належав син майбутнього гетьмана П.Скоропадського – Данило (в 1917-1918 рр.)[32]. Перебуваючи на Поділлі у складі УГА, зокрема, під час 5-місячного побуту в м. В. (мабуть, Вінниця – прим. авт.) над р.Бог, майбутній пластун «Отар» (ймовірно, Омелян Тарнавський – син генерала М.Тарнавського, який був у складі війська свого батька – прим. авт.) згадує про загін українських «юних розвідчиків», який організовував у міському спортивному парку демонстрацію своїх вмінь з табірництва, плавання, водного рятування для широких верств громадянства[33].

Можливо, в деяких місцевостях процес українізації скаутського руху відбувається завдяки прибулим з Галичини та з російського полону пластунам: УСС-і, що прибули до УНР за умовами Берестейського миру в складі австрійського корпусу; колишні полонені під час I-ої Світової війни російською армією УСС-і, що утворили Корпус Січових Стрільців Армії УНР (І.Андрух, М.Волошин, В.Ґлова, В.Кучабський, Т.Мамчур, Л.Савойка, В.Стефанишин та ряд ін.- прим. авт.); а також підручникам, привезеним звідти[34]. Колишніми пластовими провідниками були І.Чмола, Ф.Черник, В.Семець та ін. Загони пластунів-скаутів у Білій Церкві допомагали організовуати Євгенові Слабченкові-Деславу полк. Січових Стрільців Армії УНР Іван Чмола (співзасновник Пласту) та д-р Модест Левицький (у 1918-1919 рр. очолював санітарний і культурно-освітній відділи міністерства шляхів УНР – прим. авт.), а сам Є.Слабченко згадує про декілька книжок про Пласт, виданих у Львові і переданих Січовими Стрільцями у 1918 р., які викликали радість маленьких скаутів[35]. Процес впливу Пласту з Галичини міг початися ще принаймні з 1913 р. завдяки І.Лизанівському, Ю.Охримовичу, В.Семцю та ін., які прибули до Києва на доручення таємного пластового гуртка І.Чмоли (двоє перших – члени Української Центральної Ради. – прим. авт.). Їх спеціальним завданням було пропагувати серед наддніпрянської молоді ідею збройної боротьби і пов`язаного з нею вишколу та ідеологічного виховання. Через таємність місії важко дослідити глибше її характер та вплив на скаутський рух. Існують дані про спроби запровадити польський скаутінґ з Галичини у Кам`янці-Подільському ще в 1914 р. У повідомленні начальника Подільського Губернського жандармського управління від 9 березня 1914 р. міститься лист, відправлений зі Львова із відомостями про способи формування скаутських загонів з польської молоді. В листі є скаутський закон у вигляді 15 заповідей і пісня скаутів на слова видатної польської поетеси Марії Конопніцької[36]. Отже, не виключено, що знайдуться подібні джерела про поширення українського скаутського руху з Галичини на Велику Україну.

Розбудовуючи свою структуру український скаутінґ часів державності організовує свої координуючі органи. Існують свідчення про діяльність у Києві «Всеукраїнської Скаутової Ради»[37]. Влітку 1918 р. гетьман П.Скоропадський видав розпорядження про творення скаутських організацій при середніх школах. Дуже прихильно ставився до українського скаутського руху Головний Отаман Військ УНР С.Петлюра. Таке ставлення урядів до українського бой-скаутського руху дуже сприяло скаутській праці, як наприклад у Чернігові. Хоч там скаути вже раніше роздобули власну домівку при Чернігівській гімназії, на свою працю вони діставали асигнування від Губерніального Земства[38].

У 1918 р. на Поділлі почали засновувати Пласт у школах галичани. В Кам`янці діяв наддніпрянець Павло Богацький – тоді отаман Коша Охорони Республіканського ладу. В 1919 р. П.Богацького призначено Військовим міністерством начальником комісії для військових юнацьких шкіл, Січей і Пласту на Україні[39]. У 1919 р. старшинами українського війська (спільно, галичанами і наддніпрянцями) утворено товариство «Мати-Січ». Крім організації Січей в місті та на повітах, Січова Рада працює над організацією відділів «Молодої Січі». Статут «Молодої Січі». Цей статут через д-ра Н.Гірняка було передано до культурно-освітнього відділу Військового Міністерства для його ствердження та потрібних для праці асигнувань. Рівно ж через проф. П.Холодного, тоді міністра освіти, з тим же звернулися й до Міністерства Освіти. Обидва міністерства скоро, в порозумінні, прийняли справу організації «Січей», як форму фізичного й морального виховання укр. молоді в Українській Республиці[40]. Справі пепрешкодила подія на фронті – договір Петрушевича з Денікіним – і ціла державна справа терпить жахливий удар. Кам`янець займають поляки. П.Богацький виступає з Кам`янця з своїм Кошем Охорони Республіканського ладу. За, час до його повернення (біля 10 січня 1920 р.) ті, то зосталися, а саме: проф. Й.Пеленський, д-р Когут, сотник Саєвич та т. Остафійчук пильнували, щоб справа організації Січей не загинула зовсім, а тому перенесли свою увагу в ділянку найменш дражливу – шкільну. А для цього надавались як найкраще «молоді січі» властиво, скаутські організації. Їх статут було вирацювано саме на основі Бейден-Пауелового “Scouting for Boys” (в статті помилково написано: “The Boys Brigade” – прим. О.В.)[41].

Праця під час польської окупації – «Старая крєпость»…

На весну 1920 р. П.Богацький на основі інформацій пластунів і їх провідників, довідався, що маленькі гуртки пластунів були майже в кожній школі, тобто в двох гімназіях і в реальній школі, як в хлопячих, так і в дівочій. Крім того, по школах та окремо були пластуни-самітники, шо зостались після розпаду гуртків, та гуртки без провідників, або й живих, діяльних організацій. На нараді керівників, переважно студентів, що з пластовою роботою ознайомились у своїх школах, обговорено справу організації Пластової Ради. Це були Зазуляк, здається буковинець, Васильчук – студент наддніпрянець, Кекешівна, галичанка – керівниця дитячого садку Т-ва Просвіта в Кам`янці, Зборовець – навчитель Учительської семинарії по класу фізичного виховання і студент Фільц, галичанин. Вони й організували Головну Пластову Раду в складі: Зазуляк – голова, Васильчук – керівник хлопячих організацій, Кекешівна – дівочих, Зборовець – скарбник і п. Фільц – секретар. П.Богацького вибрано почесним членом, як отамана Матері-Січі, і в склад Головної Ради він безпосередньо не увійшов. На цій же першій установчій нараді було ухвалено, що пластові організації підпорядковуються Січовій Команді «Матері Січі» з огляду на її традиційне існування і частково з огляду на матеріяльні, а також політично-організаційні умови.

Головна Пластова Рада збиралась на засідання, здається, раз на тиждень, переважно в будинках університетських, для координації працею Пласту. П.Богацький виділяє голову Ради Зазуляка як зразкового, незвичайно відданого пластовій роботі, досвідченого і пильного пластуна; характеризує як зразкового провідника Васильчука і Кекешівна. Всі вони виявляли себе незрівняними робітниками, людьми твердої волі, непохитних переконань і знавцями свого діла. Г. П. Рада скоро випрацювала план праці, правильники, зібрала засоби і головне повела широку роботу по відновленню пластових гуртків та організувала, майже по всіх школах курені. Сприяло нашій праці найбільше – відновлення нормальної праці по всіх школах. І не останньою причиною була координація тої праці в руках одного органу – Головної Пластової Ради[42]. На той час у місті діють «1-ий» і «2-ий Кіш Українських Пластунів у м.Кам?янці на Поділлю»[43]. Мабуть, пластуни і пластунки взаємно називали себе «брат» і «сестра».

Провадилася щоденна, організаційна, і освітня робота по куренях. Лагодились до того чи іншого публічного виступу; до пластових іспитів. Здорова конкуренція між курінями, змагання за кращу підготовку вели працю вперед з подвійною енергією. Звичайно, багато дечого бракувало, по-перше відповідної літератури (на ціле місто був лише один примірник книжки О.Тисовського); по-друге, часу; по третє, волі, бо вся праця велась лише в мурах школи; а по четверте, скарбниця складалась лише з членських внесків та добровільних внесків.

Незабаром почалась праця і «молодих січей» – в Духовній Семинарії та Учительській Семинарії, де були окремі організації юнаків і юначок. Нараховували вони до 120 членів. Керівником «Молодих Січей» був Зборовець. Тим часом у Кам`янці організувалась і військова юнацька школа. Перегляд сил, що мав бути певною демонстрацією української свідомості й організації, намічено було виконати в день національного свята – 11 березня, в Шевченківський день…

Отже, український скаутський рух у Кам`янці-Подільському стояв найближче до галицько-буковинського – Пласту. Про це свідчить і назва скаутів пластунами, а керівного органу Головною Пластовою Радою. Правильник для роботи скаутських частин складено на основі книги Олександра Тисовського («Пласт».- Львів, 1913.- прим. авт.)[44]. Д-ра філософії Львівського університету О.Тисовського (Основоположник пластового руху в Галичині – прим. авт.) призначив міністр Народньої Освіти проф. І.Огієнко приват-доцентом кафедри зоології Кам`янець-Подільського Державного Українського Університету з дорученням читати обов`язковий курс з 1 квітня 1919 р. («Вісник УНР» від 1 серпня 1919 р.). Паралельно існував сильний вплив наддніпрянців. Зокрема, є дані про пластову працю в Кам`янці відомого скаутського діяча в Білій Церкві та Києві Євгена Слабченка-«Деслава». Слабченко мав декілька зустрічей із головою Директорії Головним Отаманом Армії УНР Симоном Петлюрою, який позитивно поставився до пластового руху. Таким чином, вироблялися шляхи розвитку скаутінґу, спільні для цілої України, які, на жаль, не знайшли своєї реалізації в умовах незалежної Української держави.

Зміст і форми діяльності українських скаутських частин, мали національний характер. Скаути націоналізували всі зовнішні форми вияву руху, їхні атрибути, а над усе підкреслювали його національний дух. Про це свідчить їх термінологія, однострій, громадська активність скаутів-пластунів, їхня підтримка державними владними органами тощо. Чернігівські скаути не маючи тоді спеціальних скаутських чи пластових пісень, співали популярні українські пісні, найчастіше «Ой там на горі Січ іде» та «Соколи, соколи». Всі бой-скаути добре вміли співати «Ще не вмерла Україна» та «Не пора, не пора». Володіння українською мовою, знання української історії, літератури були обов’язкові для кожного скаута. До вправ належали лекції, дискусії на різні історичні та літературні теми, читання творів, так зв. «суди» над історичними та літературними героями. Були спеціальні проби з мови, історії, літератури. Виховна праця була ускладнена зрусифікованістю української молоді до революції, відчувався брак українських видань, підготовлених інструкторів. За цієї ситуації допомагав особистий чинник, високий рівень національної свідомості керівного складу українських скаутів, які отримали національне виховання у своїх свідомих родинах. Крім тадиційно-скаутської діяльності по самовдосконаленню, формуванню характеру шляхом різних практичних умінь, юнацтво брало активну участь у громадському житті. Хоч дорослі діячі того часу мало допомагали скаутам у їхній праці, бо всі більш-менш свідомі українці обтяжені були тоді загальнонаціональною культурно-освітньою, науковою та політичною діяльністю. Натомість, скаути, мусіли виконувати низку загальнонаціональних справ: участь у демонстраціях, святкуваннях, популяризація українського руху, вибори до установчих зборів, праця в Українській Учнівській Спілці, «Просвіті» тощо. 1917-1921 рр. були не стабільні, коли декілька разів на рік мінялася влада – спочатку загальноросійська – Львова, Керенського, потім – Української Центральної Ради, згодом – більшовицька окупація, влада гетьмана, Директорія УНР, окупація білоросійською владою Денікіна, знову українська влада і російсько-більшовицька, короткотривалі захоплення влади, втручання німецько-австрійських військ і Антанти, отаманщина тощо. Такі обставини не сприяли систематичній скаутській праці, її було дуже ускладнено, бо доводилося діяли легально, напівлегально, або цілком підпільно. У вирі революції українські скаути не могли бути «аполітичними», тобто не були осторонь національно-визвольного руху, брали в ньому живу участь.

У подіях Української Революції 1917-1921 рр. українські скаути діють як кур`єри, посланці, розвідники і навіть як бійці зі зброєю в руках. Так, старший скаут О.В. (мабуть, на ім`я Олесь – учень 8-ого класу ґімназії і отаман «Першого Українського Загону Бой-Скаутів м.Чернігова» – прим. авт.) був організатором та отаманом Українського Юнацького Добровільного Загону в Чернігові, членами якого було декілька скаутів, серед них, згаданий вище В.Плющ. В бою з більшовиками під Полтавою загинув чернігівський скаут Олександр Усименко, а Олесь В. – в боях у Чернігові[45].

У спогадах польського полковника Ліса-Кулі говорилося про роль польських скаутів у відновленні Польської держави. Там же є згадка про «величезну та повну посвяти працю пластунів на землях Східньої України в ролі розвідувачів, кур`єрів та провідників для всяких емісарів». Після заборони Пласту на західноукраїнських землях, відома його організаторка Ц.Паліїв, що проводила підпільну пластову працю серед ремісничої молоді у Перемишлі, зачитувала згадані уривки з книги Ліса-Кулі на їх сходинах[46].

Є серйозні підстави говорити про активну участь українських скаутів у зборах середньошкільної молоді у Києві (червень 1917 р.), де ухвалено, що кожен ґімназист має бути готовий до служби для нації і сформувано Союз середньошкільної молоді м. Києва, який об`єднував 2000 осіб лише в Києві. В кожному місті, де лише була середня школа, поставали ланки організації. Молодь вела національно-освідомлюючу працю проти більшовицької аґітації у війську, готувала до виступу жителів сільської місцевості (наприклад, Олександр Попович, можливо, один зі скаутських організаторів у Києві – прим. авт.). Висока ймовірність участі українських скаутів і їх організаторів у формуванні Студентського Куреня Січових Стрільців. Зокрема, 4-та чота 1-ої сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 рр[47]. Ця сотня, ще повністю не сформованого Студентського Куреня взяла участь у геройському бою під Крутами 29 січня 1918 р., 35 з них потрапили до полону при організованому відступі з бою до станції Крути, з них 28 було закатовано (серед яких згадавний 22-літній О.Попович, студенти і ґімназисти, в т.ч. галичани), а 7 поранених, яких доставили до Харкова дивом врятувалися. Серед них, майбутній історик Ігор Лоський та Лесь Гайдовський-Потапович (ймовірно, скаутські організатори у Києві, першого В.Плющ помилково називає Лоцький – прим. авт.) [48]. О.Гайдовський-Потапович був першим провідником «Дружини Українських Скаутів» (згодом, «Загін Українських Пластунів ім. Пилипа Орлика» і «Подєбрадський Кіш Українських Пластунів») заснованої в Подєбрадах (Чехія) 5 серпня 1922 року[49].

В період української державності на Україні продовжують співіснувати інонаціональні скаутські організації, зокрема російські, єврейські, польські. На жаль, ці скаути часто воювали по протилежному боці і боролися проти української державності. Так, російський скаутський загін у Чернігові розпався внаслідок від`їзду скаутмайстра Віккерса і 6 патрульних (гурткових) на фронт. Скаутмайстри Коропцов, Воленков і маккабіський скаутмайстер Нехлін теж пішли на фронт, внаслідок чого розпалися їхні загони[50]. При Одеському Союзі комуністичної молоді (комсомол) у 1919 р. існує юк-скаутський загін, який формувався виключно із дітей «рабочіх». Екскурсійно-лекційний комітет із педагогів і лікарів розробляє для скаутів програми занять. В програмі цих занять крім ручної праці, медицини та ліквідації неписемності, навчання есперанто, історії скаутинґу, також видавався журнал «Юный Комунист» і читалися лекції про комунізм. Та й практичним умінням скаутів навчали з певною метою: згодом ці юк-скаути «добровільно» відправилися на фронт у якості розвідників на чолі із начальником дружини. Юк-скаути в Червоній армії несли службу зв`язку, обслуговували спостережні вежі, вели розвідку і навіть варили їжу для війська[51].

Нормальному розвитку Пласту на центральних і східних українських землях завадив більшовицький наступ і встановлення більшовицького окупаційного режиму. Вже у 1919 р. відбувається масовий розпуск скаутських загонів, зокрема розпалися всі 4 різнонаціональні загони в силу в першій черзі внутрішньої кризи[52]. Пластові дружини деякий час діють в підпіллі, як в Білій Церкві, де кілька сотень пластунів працювали нелегально до 1922 року під проводом Є.Слабченка[53]. Після припинення леґальної діяльності, зв`язок зі скаутами ще довго не припиняється. Вони беруть участь і в підпільному визвольному русі, зокрема у складі СВУ і СУМ. В харківському судовому процесі за належання до підпільного СВУ і СУМ проходили як підсудні і свідки колишні організатори Пласту в Білій Церкві і Вінниці[54]. Більшовицький режим жорстоко переслідує будь-які скаутські частини. Чимало колишніх скаутів опинилося в більшовицьких концтаборах, зокрема серед чернігівських скаутів заарештовано і заслано на північ Росії на смерть до таборів у 20-30-х рр. Юрка Н., Бориса Р., Д.М., Л.М., О.З., Д.Л., Ю.М. і цілий ряд ін.[55]. Наддніпрянець і пластовий діяч на Закарпатті і в Перемишлі у міжвоєнний період, керівник пластового музею у Клівленді Леонід Бачинський у своїй статті «Пласт на Східній Україні» в ґазеті «Свобода» за 8.12.1956 р. згадує про А.Альохіна (мабуть А.К.Анохіна – прим. авт.), який нібито за наказом ЧК (надзвичайної комісії) у 1920 р. організував у Києві напівлеґальну організацію бой-скаутів, «щоб у цей спосіб Чека мала можливість виловити діяльні особи з-поміж української молоді. Всіх членів його організації арештували і зліквідували. Альохіна оправдано і він далі виконував свою лікарську практику в Києві до часу, поки не забила його українська боївка»[56]. Фактично на всіх окупованих російськими більшовиками землях переслідувано скаутів різних національностей, в тому числі російської і єврейської[57]. Однак, знищення українського скаутінґу як організованої цілості відбулося швидше, ніж, скажімо, російського. Існують різні дати розгону останнього скаутського загону в Росії: 1922, 1924, 1926 рр. Називають і точну дату, коли 30 квітня 1925 р. піонери вистежили скаутів у лісі під Петроградом. Членів цього загону чекало сибірське ув`язнення[58]. Однак, тривалий час ведуться спроби пристосування скаутінґу його діячами до нової дійсності, що супроводжується компромісами, зокрема в ідейному плані. Зокрема, навіть на еміґрації у Берліні скаутмайстер Лунін організував «смєновєховський» відділ скаутів, для яких написав новий скаутський закон із 8 пунктів (загально-прийнятий російський скаутський закон складався із 12, а англійський – з 10). Майже аналогічний випадок стався в Харбіні[59]. Ще 1918 р. нарком Семашко запропонував скаутам співпрацювати з комсомолом у створенні організації для дітей 10-14 рр[60]. Власне, з цього процесу згодом виникає звиродніла форма ­- піонерія.

У деяких містах, як у Києві, Одесі, Чернігові, почали творитися загони т.зв. «юк-скаутів» або «юків» («юних комуністів-скаутів») під керівництвом колишніх бой-скаутських скаутмастрів. Однак вони були позбавлені українського національного забарвлення, тому про такий загін у Чернігові висловлює сумнів скаутський діяч В.Плющ. Однак, загін юків існує в Чернігові. Його організовує по приїзді з фронту 1920 р. Віккерс. Організація, що мала сильний «революційний» нахил і знаходилась при пролетарському клубі «Спартак», проіснувала до повторного від`їзду Віккерса на фронт. Потім у березні 1921 р. знову зібрано загін юків, який розпався під тиском Ґубкому КСМУ восени 1921 р. Згодом, були нові спроби зорганізувати скаутський загін після того як з Москви було отримано нові розпорядження про користь скаутських методів і застосування їх у КСМ[61].

Про «юків», як повідомляє пластовий часопис «Молоде життя», розповідає орган Міжнародного Скаутського Бюро “Jamboree” в ч.14 за квітень 1924 р. Організація «юків» виникає у 1918 р., а її розквіт припадає на 1919 р., проте вже у 1920 р. наступає її занепад. Це було викликано походом проти них Комсомолу (РКСМ), покараннями колишніх керівників, як Напалкова і Фомюка у Києві[62]. Діяльність «юків» була відірваною від політики, вони зазнали гострих нападок за «аполітичність» у вихованні молоді від більшовицьких діячів, зокрема Н.К.Крупської (стаття 1919 р. «Про юків»[63]) і тому їх наново не зорганізовують ні комсомол, ні Всевобуч (Управління з проведення загального військового навчання). У 1920 р. постановою ІІІ-го з`їзду РКСМ (Російської Комуністичної спілки молоді) їх засуджено і в 1921-1923 рр. ліквідовано[64]. Бой-скаутизм проголошувався наскрізь буржуазним за суттю, і тому він не міг бути тою формою, в яку можна влити інший зміст (юкізм). Н.К.Крупська висловлювалася однозначно: «Над скаутизмом треба поставити хрест»[65]. Однак скаутські методи ніхто не намагався відкидати.

Нову організацію під наглядом партійно-державних органів пробують організувати Н.Крупська поряд із колишнім скаутмайстром, раніше багато разів критикованим за скаутінґ діячем Далекосхідної республіки Інокентієм Жуковим (Автор книги «Русскій скаутизмъ» – прим. авт.). Назву для нової організації було обрано приблизно схожу за змістом. Програма праці залишалась подібною, лише основи «міщанської» моралі було замінено «пролетарською». На початках однострій залишався майже повністю скаутським, однак хустка (галстук) була червоною, а замість скаутської лілейки за відзнаку було взято червоний прапор, всередині якого поміщено серп і молот, охоплені полум`ям[66]. За постановами ІІ-ої Всеросійської конференції РКСМ у травні 1922 р. утворено дитячу комуністичну організацію під керівництвом РКСМ і ЦК КП(б) з використанням досвіду скаутського руху, зокрема т.зв. принципу довготривалої гри. Цю «помилку» виправлено до 1924 р., а в Україні ще восени 1922 року[67]. Однак, ще деякий час скаутську систему роботи застосовуали наприклад, у Донбасі, Кременчуці, Проскурові, Сумах тощо.

Деякий час за більшовизму на Україні місцевий комсомол почав запроваджувати масову організацію «Юний Спартак» під наглядом комуністично-державних органів. Паралельно, російський комсомол на Україні формує організацію «юних піонерів». Між ЦК московського і українського комсомолу точиться боротьба, яка виливається на місцях у бійки між піонерами і «спартаками». «Молоді спартаки» поділяються на гуртки-«ячейки», які носять переважно російський характер. Конференції, збори, зустрічі відбуваються переважно російською мовою, український характер діяльності деяких осередків висміюється пресою[68]. Російською мовою виходить і ґазета «Юний Спартак» (Харків). Про масовість цього організованого згори руху свідчить зокрема конференція «юних спартаків» Київщини 10 серпня 1923 р., на якій обговорено єдиний план праці для цілої губернії. На цей час у губернії було зорганізовано до 25 тис. дітей[69].

Ідеєю-фікс більшовизму було створення всесвітнього комуністичного юнацького руху в контексті ідеї «світової революції» на противагу світовому скаутінґу (юнацькі комуністичні організації були в Німеччині, Польщі, США та ряді ін. країн за підтримки СРСР).

Отже, український національний скаутсько-пластовий рух якісно і швидко розвивався в Центральній і Східній Україні в силу внутрішнього розвитку, пристосування українських національних традицій в умовах відродження української державності, опираючись на попередній ґрунт таємних козакофільських організацій. Однак, цей розвиток було насильно припинено внаслідок встановлення російської окупації і більшовицької тоталітарної диктатури. Чільні організатори і діячі скаутського руху перейшли на еміґрацію і там відновили скаутський рух у рамках Пласту. Зокрема, виникали пластові відділи в таборах інтернованих вояків українських армій у Польщі: в Ланьцуті, Тарнові, Щип`юрно, Каліші; а також у Чехо-Словаччині: в Празі, Подєбрадах, Ржевницях, тощо. Серед організаторів Пласту на еміґрації Є.Слабченко-Деслав, Ю.Гончарів-Гончаренко, О.Яремченко, Є.Лоханько, М.Хлюр та ін. (узагальнено). Багато вихідців з центральних та південно-східних земель приклалися до розбудови пластового руху на Волині, в Галичині, на Закарпатті (також Леонід Бачинський, Михайло Іваненко). За короткий період існування на Великій Україні скаутський рух виявився значним чинником українського національного відродження і державотворчості, діючи в нетривалий час відродження української державності. Ці цінні традиції було перенесено чільними організаторами скаутського руху на еміґрацію і продовжено його в нових умовах як складову частину українського національно-державного відродження і світового скаутського руху.



 

[1] Богацький П. Предтечі і початки Пластового Руху на Центральних Землях України (Фраґменти спогадів).//Пластовий шлях.- ч.6.- листопад,1951.- С.4-6.

[2] Анохинъ А.К. Спутникъ юнаго развъдчика. Организація и занятія съ юными развъдчиками.- Книгоиздательство И.И. Самоненко.- Кіевъ, 1915.- С. 51-52.

[3] Богуславский М. Русские скауты: кто они?//Воспитание школьников.- №5.- 1991.- С.42.; Голощапов Б.Р. Кто такие скауты?//Физическая культура в школе.- №9.- 1991.- С. 43.

[4] Гончаренко Ю. Скавтінґ.//Нова Україна.- ч.12.- Прага, грудень 1923.- С. 159.

[5] Из истории российских скаутов.//Наука и жизнь.- №10.- октябрь, 1990.- С. 38.

[6] Плющ В. Скавтизм в Україні.//Пластовий шлях.- ч.3 (42).-1974.- С. 41.

[7] Голощапов Б.Р. Кто такие скауты?//Физическая культура в школе.- №9.- 1991.- С. 43.

[8] Богуславский М. Русские скауты: кто они?//Воспитание школьников.- №5.- 1991.- С.42-43.

[9] Там само.- С. 44.

[10] Голощапов Б.Р. Назв. стаття.- С. 43.; Богуславский М. Назв. стаття.- С. 43.

[11] Голощапов Б.Р. Назв. стаття.- С. 43.

[12] Гончарів-Гончаренко Ю. Спогади про Пласт на Україні та на чужині.//Молоде Життя.- ч.5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С.15; Козицька Н. З історії Пласту на Україні.//Життя і знання.- ч.7-8.- липень-серпень,1934.- С.224.

[13] Гончарів-Гончаренко Ю. Спогади про Пласт на Україні та на чужині.//Молоде Життя.- ч.5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С.15.

[14] Богацький П. Предтечі і початки Пластового Руху на Центральних Землях України (Фраґменти спогадів).//Пластовий шлях.- ч.6.- листопад,1951.- С.4, 6.

[15] Там само.- С.6.

[16] Центральний Державний Історичний Архів (далі – ЦДІА) України у Києві.- Ф.707.- Оп. 229.- Спр. 2.- Арк. 643, 647.

[17] II. Отчетъ попечителя Кіевскаго учебнаго округа о состояніи мужскихъ гимназій и прогимназій за 1915 годъ.- Кіевъ, 1916.- С. 38;

Анохинъ А.К. Спутникъ юнаго развъдчика. Организація и занятія съ юными развъдчиками.- Книгоиздательство И.И. Самоненко.- Кіевъ, 1915.- С. 53-54.

[18] Центральний Державний Історичний Архів (далі – ЦДІА) України у Києві.- Ф.707.- Оп. 229.- Спр. 2.- Арк. 643, 647;

Отчетъ попечителя Кіевскаго учебнаго округа о состояніи учебныхъ заведеній и учрежденій округа за 1915 годъ.- Кіевъ, 1916.- С. 8-9.

[19] Анохинъ А.К. Спутникъ юнаго развъдчика. Организація и занятія съ юными развъдчиками.- Книгоиздательство И.И. Самоненко.- Кіевъ, 1915.- С. 55.

[20] Богуславский М. Русские скауты: кто они?//Воспитание школьников.- №5.- 1991.- С.42.

[21] Тисовський О. Життя в Пласті: Посібник для пластового юнацтва.- 2-ге, випр. видання.- Нью-Йорк – Торонто, 1961.- С. 129.

[22] Списокъ скаутскихъ организацій въ Россіи.//Будь готовъ!: Въстникъ скаутскаго движенія въ Россиі и за границей.- Под ред. Вл.А.Попова.- В журналі: «ВокругъСвъта».- № 38.- Москва, 1916.- С.IV.

[23] О.Я. Московські скавти за кордоном.//Молоде життя: часопис українського Пласту.- ч. 7-8.- Львів, падолист-грудень, 1923.- С. 54-55.

[24] Гончарів-Гончаренко Ю. Спогади про Пласт на Україні та на чужині.//Молоде Життя.- ч.5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С.15 ; Козицька Н. Назв. стаття.- С.224.

[25] Плющ В. Скавтизм в Україні.//Пластовий шлях.- ч.3 (42).-1974.- С. 43-45.

[26] Там само.- С. 42.

[27] Деслав Е. Пласт на Україні.//Молоде Життя.- ч.5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С. 16.; Козицька Н. З історії Пласту на Україні.//Життя і знання.- ч.7-8.- липень-серпень,1934.- С. 224.

[28] Див.: ЦДІА у Львові.- Ф. 389.- Оп. 1.- Спр. 90.- Арк. 1-19; Плющ В. Названа праця.- С. 44.

[29] Альбом 50-ліття Пласту./Упорядники М.Пежанський і Т.Білостоцький.- Ню Йорк, 1964.- С. 20.

[30] Плющ В. Названа праця.- С. 43.

[31] Деслав Е. Пласт на Україні.//Молоде Життя.- ч.5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С. 16.

[32] Гетьманич Данило Скоропадський (некролог).//Молоде Життя.- ч.1 (135).- березень, 1957.- С.7.

[33] Отар. «Юні розвідчики» (Спомин).//Молоде життя: часопис українського Пласту.- ч. 7-8.- Львів, падолист-грудень, 1923.- С. 52.

[34] Левицький С. Український Пластовий Улад в роках 1911-1945 у спогадах автора.- Мюнхен,1967.- С. 23.

[35] Плющ В. Названа праця.- С. 43; Деслав Е. Пласт на Україні.// Молоде життя.- ч.5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С. 16.

[36] ЦДІА України у Києві.- Ф.274.- Оп. 5.- Спр. 9.- Арк. 205- 209.

[37] Boy-Scout. Загальні відомости про скаутінг.//Пластун:неперіодичний часопис для українських пластунів.- ч. 1.- Пластове видавництво “Вартуй!”.- Тарнів, 1923.- С. 7.

[38] Плющ В. Названа праця.- С. 43.

[39] Богацький П. Предтечі і початки Пластового Руху на Центральних Землях України (Фраґменти спогадів).//Пластовий шлях.- ч. 6.- листопад, 1951.- С. 6.;

Тисовський О. Життя в Пласті: Посібник для пластового юнацтва.- 2-ге, випр. видання.- Нью-Йорк – Торонто, 1961.- С. 130.

[40] Тиґр (П. Богацький). До історії Пласту на Україні.// Молоде життя.- ч. 5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С. 16.

[41] Там само.- С. 16-17.

[42] Там само.- С. 17.

[43] Boy-Scout. Загальні відомости про скаутінг.//Пластун:неперіодичний часопис для українських пластунів.- ч. 1.- Пластове видавництво “Вартуй!”.- Тарнів, 1923.- С. 7.

[44] Тиґр (П. Богацький). До історії Пласту на Україні.// Молоде життя.- ч. 5-6 (81-82).- Прага, квітень 1933.- С. 16-17.

[45] Плющ В. Названа праця.- С. 48.

[46] Гоцький В. Мій шлях до Плаю.//Пластовий вісник.- ч.3.- Варшава, 1992.- С. 7; Гридень В. Мій шлях до «Плаю».//Пластовий шлях.- ч.3 (42).- 1974.- С. 52.

[47] В роковини бою під Крутами. Через Крути до майбутнього (Велич і безсмертна слава геройських чинів).//Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року.- Дрогобич, 1995.- С. 113-116.

[48] Цап С. Тернистими шляхами в ім`я держави.//Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року.- Дрогобич, 1995.- С. 90.

[49] Закоморний М. Український пласт в Ч. С. Р.//Студенський вістник.- ч. 1.- Прага, січень 1928.- С. 23.

[50] Центральний державний архів громадських об`єднань України (ЦДАГО).- Ф. 7.- Оп. 1.- Од. Зб. 21.- Арк. …

[51] ЦДАГО.- Ф. 5.- Оп. 1.- Од. Зб. 73.- Арк. 102, 129.

[52] ЦДАГО.- Ф. 7.- Оп. 1.- Од. Зб. 21.- Арк. …

[53] Козицька Н. З історії Пласту на Україні.//Життя і знання.- ч. 7-8.- липень-серпень, 1934.- С.224.

[54] Левицький С. По той бік Збруча.//Пластовий шлях.- ч. 2.- Львів, травень, 1930.- С. 12-13.

[55] Плющ В. Названа праця.- С. 47.

[56] Цит. за: Плющ В. Названа праця.- С. 47.

[57] Див. напр.: Кучин В. Охота на скаутов.//Новое время.-№16.- февраль 1994.- С. 62-63.

[58] Климова К. Из скаутов в пионеры и обратно.//Воспитание школьников.- №2.- 1994.- С. 30.

[59] О.Я. Московські скавти за кордоном.//Молоде життя: часопис українського Пласту.- ч. 7-8.- Львів, падолист-грудень, 1923.- С. 55.

[60] Из истории российских скаутов.//Наука и жизнь.- №10.- октябрь, 1990.- С. 39.

[61] ЦДАГО.- Ф. 7.- Оп. 1.- Од. Зб. 21.- Арк. ~5.

[62] Скавтінґ у Совіцькій Росії.//Молоде життя: часопис українського Пласту.- ч. 2.- Львів, 15 березня 1925.- С. 6.

[63] Крупська Н.К. Про юків.//Педагогічні твори в десяти томах.- Київ, 1964.- Т.5.- С. 12-14.

[64] Бакало І. Піонерська організація.//Енциклопедія українознавства.- словникова частина.- Том 6.- С.2096.

[65] Крупська Н.К. РКСМ і бойскаутизм.//Педагогічні твори в десяти томах.- Київ, 1964.- Т.5.- С. 25.

[66] Скавтінґ у Совіцькій Росії.//Молоде життя: часопис українського Пласту.- ч. 2.- Львів, 15 березня 1925.- С. 6.

[67] Ярославенко С. Рік народження 1917: передісторія зародження та перші кроки існування піонерського руху в СРСР.- «Молодий більшовик».- Харків-Одеса, 1932.- С. 56.

[68] Див. напр: Левицький С. По той бік Збруча.//Пластовий шлях.- ч. 2.- Львів, травень, 1930.- С. 12-13.

[69] Молоді спартаки (Пласт на Великій Україні)..//Молоде життя: часопис українського Пласту.- ч. 2.- Львів, 15 лютого 1925.- С. 4-5.