(за Дж. Орвеллом)

- Фрузя, моя Фрузя, - звертався Господар до своєї улюбленої корови, - чи ти сита, чи здорова, коровочко моя мила?

Фрузя йому відповідала глибоким вдумливим поглядом і тихо витягувала шию вперед, коли Господар починав її чухати.

- А ти, Райо? Як ти поживаєш. - Це була друга корова. Вона була не така улюблена, бо мала скверний карахтер, зате давала вдвічі більше молока на один людино-день, ніж усі корови на Господарстві разом узяті. Її товсті довгі дійки, напухнуте вим'я звисали під вагою молока. А споживала вона всього 75% відсотків денного раціону Фрузі.

Тому й не любив її Господар, бо часто бовкала зайвого, а коли-не-коли й бодне Господиню.

Одним словом, корови були як корови. Дві прості корови з рогами.

На Господарстві було ще десяток курей та качок. Провідницю курей звали Пулька. Прозвали її так, бо мала пулькаті очі. Що ж до качок, то вони ходили тільки зграями і крякали всі разом, мов плавкині-синхронистки: "Кря-кряк! Кряк-кря!". Тому часто можна було побачити, як Господиня кидається з боку в бік по дворі з криками: "Вісса-вйо, ач які крякалки!", заганяючи качок до хліва на ночівлю. А вони, під проводом Дзьобогуски (так звали їх командира), знущалися над нею своїми "Кря-кря!", і всі розбігалися. Дзьобогуска отримала своє псевдо тоді, коли у вирішальній битві з Гусаком за право власності на територію понівичила останньому дзьоба на нич. І він змушений був капітулювати та перейти під патронат крякряндців(чок).

Водилася ще десь кішка. Вірніше, це був старий Коцур. Всі тварини вважали його наймудрішим і найстарішим. Він був сивий від старості. Завжди сидів собі побіля веранди або й на ній і тихо спостерігав за всім, що діється. Молодші не сміли йому навіть дороги перейти, бо знали, що це може скінчитися погано для них: і від батьків отримають у п'яту точку за непошану до старших, і від Долі по чайнику за недотримання субординації. Розумним він був. Страх!

Але головними особами на Господарстві були не хто інші, як свині. Упринципі, це було свинське господарство, або по-нашинськи - свиногосподарство. Були три свиноматки - Моруха, Буня і Рита. Старих хряків не тримали, тому їх не було. Серед старшого покоління чоловічого роду жило тільки двоє вепрів - Зільберманн та Сведенборг. Основна ж частина свиней - мирно паслася на полях під проводом Господаревого сина - Скубідубійка й особливо не переймалася політичною ситуацією на Гасподарстві. Всіх їх разом узятих і підрахованих за останніми статистичними даними було 60 і два з половиною. Половина - так називали півня-інваліда. Члени свойого тіла він втратив внаслідок фатальної зустрічі з сусідським псом Болваном. Проте й пес - залишився без ока, і відтоді його прозвали Болван-Кутузовим. А хто були оті загадкові двоє? Про них ми б і не згадували, якби вони, кінцево, не відіграли своєї, окремішньої, важливої ролі. Вирішальної. Деконструктивної. Хаосостворюваної. Це були двоє мишенят-панків: одна червона із зеленим хвостиком, а друга - фіолетова із оранжевою головою. Після того, як Господар, перевіривши стан справ з худобою, зачинив хлів наніч, вони тихо-мирно слухали панк-рок.

Так ось, саме того вечора, саме ті двоє вепрів - Сведенборг та Зільберманн - вплуталися у суперечку.

А було все так. Напередодні ввчечері, забув Господар у хліві, - чи то випадково, чи вже якось там зумисно, чи що, - газету "Сільські Вісті". Ось і Зільберманн, і Сведенборг, як двійко найосвіченіших взялися її читати. Писалося у газеті про важке підневільне становище роднянських свиней і шляхи, як його можна поліпшити. Наводилися різні схеми, плани, кроки, терміни... У Пульки очі ще більше випулькнулися, вона категорично заявила, що забороняє собі і своїм потомках щось подібне читати і бачити, бо це може зламати їх психіку. Свиноматки відреагували на ці події приплодом ще десяти маленьких поросят. А Дзьобогуска мовчала, бо її ніхто не питав, що вона думає.

Суперечка зав'язалася навколо корів і їх молока. Бачте, Господар забирав собі все молоко, а їм - залишалося рівно нічого. Тільки місячні телята Фрузі за велику любов Господаря до корови діставали молоко.

Спершу Сведенбогр пропонував побудувати Феодалізм на Господарстві. Він міркував так: у нас є дві корови, і місцеві лорди (себто найстарші хряки) будуть забирати їх молоко, а Господареві - видавати по спеціальному указу.

Зільберманн же хотів Соціалізм і пропонував таку схему: у нас є дві корови - Фрузя і Рая. Центральний Комітет Свинської Партії (себто він - Зільберманн) їх забирає і поміщає до хліва з іншими коровами. Усі тварини мають піклуватися про них. А ЦК дає всім молока стільки, скільки всім потрібно.

На це Сведенборг відповів Бюрократичним Соціалізмом. Той же ЦК забирає корів і поміщає їх у загальний хлів. Про них піклується Куркуль (другий син Господаря), що до цього випасав курей. Про курей - піклуються всі інші. А ми (Сведенбарг) видаєм всім молоко та яйця у кількостях, встановлених правилами.

Але й тут не було згоди. Хто ж мав піклуватися про Куркуля?

Цю проблему Зільберманн спробував вирішити так: у нас є дві корови, яких ми забрали від Господаря. Його ми наймаємо чорноробочим піклуватися про них, і йому ж продаємо молоко. Отже, ми накопичуємо капітал.

- А що з курями та качками? - спитала Дзьобогуска.

- Їх і вас, шановна, ми розстріляємо за втручання у державні справи.

Сведенборгові не хотілося залишатися без електорату, і він рішуче заперечив Зільберманнові аргументи:

- Давай, буцімто у нас є дві корови, ну, - Рая і Фрузя. У першу п'ятирічку нам допомагають піклуватися наші громадяни - гуси, кури і Господар. З ними ми і будемо ділитися молоком. Таким чином, ми зможемо побудувати світле майбутнє: від кожного за можливостями, кожному за потребами!

- Ні, - заверещав, Зільберманн, - ні, ні і ще раз ні! Слухай мене:

- Тс..., - шепотом, - у нас є дві корови, так? Про них піклуються усі, але ми - ЦК СП ім. Зільберманна і Сведенборга, забираємо все молоко і ні з ким не ділимося, а?

- У такому разі, - продовжив думку товариша Сведенборг, - пропоную встановити диктатуру: ми забираємо всіх корів, а всіх інших - розстрілюємо!

Пульката ледве не гепнулась на Фурію (ще одну курицю) із сідала. Усі почали активно думати над майбутнім.

А Сведенбогр продовжував:

- Або, ми конфісковуємо у Господарства усіх корів, а Господаря і Господиню відправляємо до армії на довгострокову службу.

- Куркудя, куркудя! - закукурікала Фурія, - а давайте, у нас є дві корови і ми всі вирішуємо, хто дістає молоко!

- Товаришко Фуріє, у вас, поки що немає нічого, - гнівно крикнув Зільберманн. - Якщо так дуже хочете, то я пообіцяю вам цих двох корів, якщо, звісно, на виборах ви проголосуєте за мене - Зільберманна.

- Ах так, - вже не витримував Сведенборг, - Президент ти наш вибраний: буде тобі імпічмент і кавик за спекуляцію коровами!

- А я, як представниця Захисту Прав Тварин, - розкрякалася Дзьобогуска, - буду штафувати вас за утримання тварин без ліцензії у неположеному місці! От! Кряк-кря!

Тихо-тихо настала ніч, тихо-тихо всі розбирали плани майбутньої революції, і головними провідниками тут були Сведенбогр та Зільберманн. Тільки дві маленькі мишки сиділи собі у куточку і слухали панк-рок...

Звідтам до них долинали ще обривки фраз із якихось планів. Щось на зразок: "У нас є дві корови. Трьох із них ми продаємо фірмі, котра належить нам же, використовуючи кошти Господаря. Потім, внаслідок складної фінансової операції ми дістаємо всіх чотирьох корів собі назад, що дозволяє знизити суму сплачуваного податку за утримання на балансі п'яти корів. Права на молоко всіх шести корів через посередника ми продаємо панамській фірмі на Кайманових островах, яка потім все молоко семи корів повертає нам. У річному звіті ми звітуємо, що нашій фірмі належить вісім корів і є можливість купити ще одну...".

Так ось. Дві мишки хотіли начхати на всі феодалізми, соціалізми, пофігізми, дебілізми. Вони сиділи і слухали панк-рок. Одна - червона, а друга - фіолетова. Їм було пофіґ.

- Я читала Конституцію, - раптом прорекла Фрузя, - і в цьому було щось таке, знаєте, коли, вам приходить на гадку якесь унікальне рішення у ситуації, яка здавалася безвихідною; коли ви вже на все забили, але ось раптом - він! Вихід, єдиний і неповторний.

У хліві настала тиша. Сведенбогр і Зільберманн спантеличено переглянулися. Дзьобогуска, наче страус тикнулася носом у купу гною, що була поруч. Пулька важко ковтала слину, її очі набрали форми ще більшої пулькатості. Півень-інвалід якось дивно гикнув, а Болван-Кутузов недвозначно загарчав.

Ніхто не насмілювався порушувати тишу. Райя монотонно тіпала хвостом, відганяючи набридливих мух і тихо румиґала.

Всі перебували ні в сих, ні в тих. Одна Фрузя, корова, яку любив Господар, була сповнена гордого патріотизму. Вона відчувала, що в її житті настали несподівані кардинальні зміни. Що з того моменту, як вона констатувала факт про читання нею Конституції, перед нею відкрилася небачена досі нова стежка у її сіробрудному і довгому, як туалетний папір, житті. Вона це усвідомить згодом. А поки що, поки що, дві маленькі мишки, сиділи у куточку і слухали панк-рок.

Враз - бух. Страшенний крик і гуркіт. Це кричали знадвору. Запахло димом і чимось паленим.

- Горить! Горить! - кричала Господиня.

- Води! Води! Швидко води! Гасіть! Горить! - надривався Господар!

Усі тварини переполошилися. Болван-Кутузов на правах Генерала, почав командувати евакуацією. Кури страшенно курікали й літали, наче дикі з кутка в куток. Дзьобогуска - залізна виправка духу - повела своїх бійців з цього жахливого пекла на волю. Чітким кроком, відбиваючи. Сведенборг, кувікаючи, кидався на всіх і щось невиразне кричав і рохкав. Його надії на світле майбутнє так пропадають. Якби у нього були руки, він би першим кинувся гасити пожежу. Зільберманн, радий з поразки суперника, гордо підняв своє пухке рильце.

Одним словом - здійнявся величезний шум і гамір. Всі гасили, кричали, панікували. Свиноматки в екстренному режимі перебиралися геть з цього пожарища, ведучи за собою цілу низку маленьких свиняток.

Господарство палало. Іскри здіймались до неба, як феєрверки.

Господар, зрозумівши, що все втрачено, сидів поруч Господині просто на сільській дорозі і плакав. Адже цієї ночі йому снилося, як його, Господаря, як найкращого господаря року, нагороджують у Маріїнському палаці відзнакою Ярослава Мудрого. Скрізь світло. Багато світла. Всі його вітають, бажають щастя-здоров'я. А, він у свою чергу, всім кланяється і дякує. І ось, у той самий момент, коли йому мав сам Президент чіпляти на шию відзнаку, він - о, Господи! - пожежа!

Рано-вранці, коли ще сонце не встало, але тільки мало піднятися з-за обрію, коли ще все сіріло у невизначеності, коли вранішній туман стелився землею, на згарищі, де було Господарство, сиділи дві мишки - одна червона із зеленим хвостиком, друга - фіолетова з оранжевою головою. Вони слухали панк-рок. І не відали про те, що сталося. Їм було пофіґ. Вони на все начхали. Бо вони були мишки-панки.

Мудрий кіт Коцур привітався з ними. Він знав, що сталося. Він був єдиним свідком причини нічної трагедії. Єдиним він і залишеться. Довгі роки пройдуть з того часу, коли була та, майже нікому не відома на сьогодні пожежа, коли Господар буде сидіти зі своєю Господинею ввечері у новій - міській хаті, перед темний екраном телевізора, бо світло виключили, і згадувати своє Господарство, свою улюблену корову Фрузю, хоч вона і давала менше молока, як Рая, буде згадувати Сведенборга і Зільберманна, з яких він хотів на Різдво зробити смачнющі гурку та шовдар, згадуватиме і Дзьобогуску, яка несла такі потрібні для господарства яйця, і пулькату, дурнувату курку Пульку за вираз її обличчя, пам'ятатиме і про Болвана-Кутузова, нагородженого посмертно Залізним хрестом за врятування життя, пощастило ж півневі-каліці... Тільки двох мишок-панків того вечора він не згадуватиме. Просто, він не знав про їхнє існування...

На попелищі, прямісінько перед місцем, де силіди мишки, був напис: "Люди, яким після тривалих сумнівів став зрозумілий сенс життя, не можуть потім сказати, в чому ж той сенс полягає".

Старезний кіт, на ймення Коцур, прочитав його в голос і, щось поміркувавши, поплентався далі - вздовж, сільською дорогою, у пошуках майбутнього щастя.