1 січня 2009 року Божого виповнилось 100 років від дня народження пластуна сеніора Степана Андрійовича Бандери, члена куреня "Загін Червоної Калини" (http://www.kalyna.org.ua/) подаємо статтю київського пластуна - ст. пл. Юрка Юзича, ОЗО про пластовий характер провідника Організації українських націоналістів. Зокрема пластові виховиники можуть використовувати цей матеріал у виховних цілях під час сходин.

Про свою участь в українському скавтському (пластовому) русі Степан Бандера в автобіографії згадує скромно коротко: «До Пласту я належав від 3-ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після випускного іспиту в гімназії - в 2-му курені старших пластунів Загін "Червона Калина", аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р.». За цими короткими формулюваннями криється період життя, що виразно вплинув на формування характеру майбутнього керівника Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Попри значну кількість літератури, що розкриває політичне життя С. Бандери, до сьогодні фактично залишається недослідженим етап, коли ще юнаком він майже 10 років самовиховувався на основі 14 правил Пластового Закону. В 1920-х роках Пластова Присяга складалась співанням «Пластового Обіту» та підписанням так званої «Карти впису», яку пластуни популярно називали «Пластовим Словом Чести». Сучасний текст Присяги, який включає Три Головні Обов'яки, вперше зустрічається у пластових документах в 1946 році.

Терміни «мазепинець» чи «петлюрівець» відійшли на задній план, коли з'явився новий - «бандерівець».  Ним гордо назвали і називають себе мільйони українців. З іменем С. Бандери на теренах колишньої совєтської імперії до сьогодні асоціюється весь український національно-визвольний рух. В радянських концтаборах «бандерівцями» себе називали також представники прибалтійського руху опору, кавказькі і середньоазіятські борці за незалежність. Був навіть «японський банедрівець»...

С. Бандера заслужено є одним з головних виховних ідеалів пластунів сучасности, зокрема його іменем названо два юнацькі пластові курені (47-й в Нюарку, США, та 23-й у Львові).

У цьому матеріялі спробую розкрити пластові риси характеру Провідника ОУН. Переконаний, що позитивні приклади самовиховання Степана стануть хорошим дороговказом і для сьогоднішніх пластунів та пластунок.

1. Словний

Ця перша ознака пластового характеру твердить, що одного разу сказане - передусім обіцяне в обіті-обітниці та у формі Присяги-приречення, - потрібно виконати попри перепони, інколи й ціною власного життя. Свою першу Пластову Присягу С. Бандера склав 26 лютого 1923 року, після піврічної підготовки і виконання вимог першої пластової проби, давши обіцянку що:

«Красу я і щастя по всій Україні

Ширитиму, власний забуду мій труд,

Щоб зір свій від праці при згорбленій спині

Підняв часом в небо мій втомлений Люд[1]».

Згодом, у 1928 році, Степан складає ще два приречення - члена леґального Уладу Старших Пластунів (27 квітня) і члена підпільної УВО. А в серпні 1930 року на Маківці С. Бандера складає третю Пластову Присягу - на прапор рідного Загону «Червоної Калини» (до пошиття якого був особисто причетним - див. точку «ощадний»). Влітку 1932 року в Празі, на таємній конференції під проводом Євгена Коновальця, 22-літній Степан складає присягу члена ОУН[2] і обіймає пост Крайового Провідника та референта пропаганди ОУН в Західно-Українських Землях (ЗУЗ).

До присяги (обітниці, слова честі) С. Бандери ставився надзвичайно відповільно. Адже  словність була однією з найвиразніших рис його характеру. В переказах родини Таїсії Гайдукевич, яка товаришувала з Бандерами в Стрию, збереглось свідчення з часів навчання Степана в гімназії: «...він був дуже наполегливий. По характеру такий, що якщо собі задумав, що собі вбив в голову, що собі сказав, що він так зробить, то його не можна було переконати чи на інший бік перетягнути... Він собі рішив і він так зробить. Із самого дитинства. ...Така його риса цікава характеру зразу запам'ятовувалась, ота його наполегливість і цілеспрямованість».

Словний Бандера, як співається в Пластовому Славні, «не зламав своїх присяг» - все життя був вірним Богові та Україні. І в польських карцерах, і в німецьких концтаборах. Сам він інколи говорив друзям: «Моя дія, моє ім'я не належать мені», маючи на увазі вищу мету, яку прийняв, ще бувши юнаком. Слава Стецько згадувала: «Степан Бандера був християнином і націоналістом. Бог і Україна - ці священні поняття були завжди визначальними у його діяльності і він завжди наголошував, що власне ці полум'яні орієнтири завжди додавали сил, допомагали здолати всі труднощі в такій важкій боротьбі за волю нашої Нації».

Вірність С.Бандери своїм юнацьким присягам, слід оцінювати також і в площині  його особистого прикладу, який запалив і дотепер запалює багатьох українців та чужинців. Старша дочка Степана, пластунка-вірлиця Наталя Бандера[3], під час суду над убивцею свого батька гордо заявила: «Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну, вільну Україну - за свободу всього світу. Мій блаженної пам'яти батько, який уособлював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само життя мого брата і моєї сестри та української молоді».

Ярослав Рак-«Мортик», пластовий і революційний побратим С. Бандери, згодом писав: «Помагати іншим, дбати про добро інших, про добро всього україн­ського народу, віддати своє життя Україні, - це був неписаний закон для нашого юного друга з гуртка „Вовк" 5-го куреня ім. Ярослава Осмомисла, згодом члена Загону „Червона Калина" - „Бабуся", справжнє ім'я якого було Степан Бандера. Цей закон він виконав з честю, як Провідник Організації Українських Націоналістів».

2. Сумлінний

Влітку 1930 року курінь старших пластунів «Червона Калина», до якого належав Степан з травня 1927 року, організував свій перший тритижневий стаціонарний наметовий табір. Один з учасників проводив кінозйомку цікавих епізодів з життя таборовиків. Коли всі пішли на заняття, 20-літній «Баба» (пластове псевдо Бандери) сидів один в шатрі проводу і був зайнятий своєю справою - готував реферат на вечірню ватру. Остап Савчинський-«Медвідь», що вирішив в цей час відзняти деякі сюжети, запропонував Бандері якось художньо попозувати на кінокамеру. «На таке „Бабу" не треба було довго намовляти, - згадує Остап. - Він сховався в шатрі і за хвилину повідомив мене бути готовим з апаратом... Безшелесно відчинилась шатрова завіса. В дещо темнішому отворі з'явилась дивна, страшна потвора, з густими шрамами пошматованого лиця... загорнута в біле простирадло, згорблена, з палицею, повільно виступала зі свого шатра. Він цілковито змінився і ані трішки не був подібний на себе. Шнурком поперев'язуване лице, як шинка, глибокими шрамами спотворило його»...

Наведений вище фраґмент з буденного життя С. Бандери є наочним яскравим прикладом, який не тільки ілюструє артистичні здібності Степана. Значення його більше - його надзвичайно відповідальне ставлення до навіть дрібних справ, за які взявся. Актуальність цієї точки Пластового Закону очевидна: візьмемо, для прикладу, сучасних пластунів розвідувачів, які починають здавати третю пробу, а через якийсь час нехтують цією відповідальною справою свого пластового самовиховання (стверджуючи, «що я недостойний» чи «навчання забирає ввесь час»).

С. Бандера теж мав обмаль часу, оскільки, ставши пластуном-розвідувачем 7 березня 1925[4] року, взявся активно за розбудову громадського життя свого рідного села (про це мова буде далі). Однак всі точки свого головного пластового іспиту Степан виконав, про що свідчать відповідні підписи і печатки напроти кожної з вимог. Не вдалось йому лише пройти кваліфікаційного табору, оскільки більшість літнього часу 1925-1927 років присвятив громадській роботі (докладніше про неї йтиметься далі в тексті). Тому він 1 березня 1928 року докладно описав у своєму Проханні до Верховної Пластової Команди (ВПК) щодо звільнення його від цієї точки проби. Інформації про іменування С. Бандери на ступінь «скоба» ми не маємо[5], однак є беззаперечні свідчення його активної участи у літніх пластових таборах 1929 і 1930 років, програма яких тоді традиційно тривала впродовж повних трьох тижнів.

Вихованець станіславівського Пласту Микола Климишин, розповідаючи у своїх спогадах про підготовку Другого Великого Збору ОУН, що проходив в Кракові у квітні 1941 року, наводить цікавий приклад працелюбности і сумлінности: «Всі проєкти різних комісій сходилися в одних руках С. Бандери... Я подивляв усебічне охоплювання справ, якими він у той час керував. Я подивляв, як він з повним знанням підходив до справ... Часто бувало, що він знімав з пляну нарад якусь справу, відкладаючи її до наступного дня, і хоч наради тягнулися до пізна вночі й ранком починались наново, він приносив свій проєкт розв'язки проблеми, широко та усебічно розпрацьований».

Перебуваючи в діяспорі, за твердженням Ярослава Падоха-«Босняка», С. Бандера поновив своє членство у Пласті і в Загоні «Червоної Калини» та формально перебував в ньому до останніх своїх днів, хоч особливо не афішував цього факту. Попри надзвичайну зайнятість (пластовий юнацький гарт дозволяв йому мати звичку приходити на роботу першим, а залишати її останнім) знайшов час відвідати Другу курінну раду, що проходила 15 вересня 1948 р., однак вона закінчилась швидше, як було заплановано. Журячись своєю пасивною участю в пластовій діяльності відповідальний С. Бандера писав в одному з листів до друзів-калиняків: «Не пишу й не беру жодної участи, але духом єднаюсь з цілою Братією. Не годен прямо ще й цих взаємин направляти на дорогу „паперового розвитку". Краще хай замкнеться все в душі, поки не маю змоги якось пластувати спільно з вами - у просторі. Може, ще якраз доживемо».

3. Точний

Влітку 1924 року Степан Бандера взяв участь у першій всеукраїнській пластовій зустрічі, що відбулась 12-14 липня на «Писаному Камені» біля Косова. Як і вимагав наказ Верховної Пластової Команди (ВПК), 12 липня о 12.00 на пункті «1222» вишикувались пластові полки зі Львова, Тернополя, Станіславова (Івано-Франківська), Перемишля та інших міст. Стрийська делеґація, в складі якої був «Баба», виконуючи наказ ВПК, йшла пішки до потрібного місця 10 днів з Ворохти через Криворівню і Ясіню. Дорогою мандрівники потрапили у велику гірську бурю - але наказ потрібно виконати - і 14-15-літні юнаки досягнули своєї мети вчасно. Якими жертвами вдалось стриянам дотриматись пластової точности засвідчує один простий факт - ніхто з них не повернувся додому з уцілілими черевиками.

Іншого разу, вже в 1929 році, курінний мандрівний табір «Червоної Калини» мав тривати 3 тижні карпатськими верхами Ґорґану і Бескидів. Серед інших його учасником був і С. Бандера[6]. Маршрут, що починався 1 липня, за сучасними мірками, можна віднести до другої категорії складности пішого туризму «з перевищенням»: пластовий табір на «Соколі» - г. Висока - г. Ігровище - г. Сивуля - г. Клива - г. Попадя - г. Спіскова - г. Яворова Кичера  - пол. Мшана - г. Яйце - с. Людвиківка (нині Мислівка) - г. Маґура - с. Либохора - г. Маківка. Попри високу складність мандрівки стрийські пластуни-«калиняки» знову, але тепер вже двічі, довели свою майстерність у пластовій точності. По-перше, чергова зустріч із закарпатськими пластунами та пластунками з Праги відбулась, як і планувалась, в околицях гір Спіскова - Яворова Кичера (звідси частина мандрівників з Степаном включно понесла до Підлютого підпільну націоналістичну літературу, про що ще буде мова далі). А по-друге, мандрівний табір прийшов вчасно - 4 серпня - на г. Маківку, де відбулася вже традиційна панахида на могилах УСС і зустріч з усім стрийським пластовим кошем (станицею).

Багатолітній член Головної управи і ради Союзу Українців у Великій Британії Іван Равлюк наводить ще один приклад «англійської» точности Степана: «Перший раз я зустрівся з Бандерою у п'ятдесят третьому році під час четвертої Конференції закордонних Частин ОУН. Я звичайно не люблю спізнятись, і коли бачу, що є пару хвилин перед назначеним часом, я заходжу, і бачу - стоїть людина, нижча трошки середнього росту, тільки одна. Я кажу «О, то нема нікого». А він відзивається до мене: «Як нікого? Є ви і я, то хіба ми ніхто?». Я аж на третій день довідався про те, що то був Степан Бандера»

Основний принцип пластової точности[7]: «сказано - зроблено вчасно». Бандера майстерно вмів реалізувати заплановане ще в часи свого активного пластування. У 1930 році в Калуші його в черговий раз заарештувала польська поліція. Можна сказати, що причиною стало дотримання саме цієї точки Закону. Підставою була організація несподівано оригінальної (кінної) зустрічі-вітання з нагоди відвідин міста митрополитом Андреєм Шептицьким... Польська поліція володіла певною оперативною інформацією про наміри кіннотників на чолі з Степаном організувати таку акцію. Тому перед Калушем було зібрано досить велике число озброєної польської поліції, щоб не допустити до місця Богослуження зорганізованих вершників. У вирішальний момент протистояння С. Бандера дає чіткий наказ: «ґалопом!», - і його група прорвала польську заставу та вчасно з'явились біля трибуни для привітання Митрополита. За точність сина поплатився і батько, о. Андрій (виступав на трибуні після завершення масової Служби Божої), - після його промови «гуманна» окупаційна поліція заарештувала обох Бандер.

Точність висловлювань С.Бандери відзначала й Слава Стецько: «Степан Бандера напрочуд логічно думав... Багато слів не вживав, але кожне сиділо на потрібному місці. Якщо мав промову, то вона не була розтягненою, як у деяких професорів, що говорять дуже довго... Бандера [говорив] дуже чітко, ядерно[8], коротко, сама есенція[9] в тому була, що говорив». Доповнює цю характеристику Банедери Євген Гановський, Голова Центрального Союзу Українських Студентів (ЦЕСУС): «Спосіб думки, льоґіка, то було все цікаво послухати. Там усе було на місці, без жодного зайвого слова. Він не говорив з пафосом, як деякі промовці. Він спокійно висловлював думки, але надзвичайно чіткі і глибокі». Один із тисяч звичайних «бандерівців» зауважив: «Провідник ніколи не говорив нам, чому ми мусимо боротися проти кожного оку­панта України, він говорив тільки, як нам треба боротися. Для нього і для нас такий спосіб трактування справи був цілком зрозумілий».

Наведені вище фраґменти життя С. Бандери свідчать, що в Пласті Степан навчився не тільки правильно планувати свій час, а й висловлюватись по-військовому точно, по-спартанськи - лаконічно. Окрім цього ще пластуном С. Бандера навчився ще й практичних навиків: визначати максимально точно «на око» різні відстані (в його пластовій пробі записано, що похибка у розрахунках складала 15% з допустимих 25%).

Хоча пластової вмілості «стрільба з рушниці» Степан не здавав, однак один з вихованців львівського Пласту, провідний діяч Служби Безпеки ОУН Григорій Пришляк, вже бувши пластуном сеніором відновленої львівської станиці, згадав цікавий епізод весни 1940 року в Кракові: «В одній з пустих кімнат [по вул. Зеленій, 24] відпочиваю після виконаних завдань ОУН і чую через стіну голос Дмитра Грицая[10]: «О! Степан [Бандера] у десятку влучив!». Це їх кількох [провідників ОУН] вправлялось у стрілянні з дрібнокаліберки».

4. Ощадний

Ощадність завжди була однією з головних вимог пластового самовиховання. У посібнику «Життя в Пласті» Основоположник Пласту О. Тисовського писав: «Щоби щадити, мусиш уміти заробити. Хто дістає гроші даром, цей звичайно не вміє оцінити вартости гроша, не вміє найти міри у видаванню його і очевидно не може як слід обчи­слятися з своїм доходом... Треба отже вміти бути ощадним, не будучи скупим». Степан Бандера добре засвоїв настанови ідейного батька пластового руху. Навіть в ступені старшого пластуна, до своєї третьої проби Степан звично долучив посвідку (датовану 28 травня 1928 року) такого змісту: «Остсим посвідчуємо під словом чести що Бандера Степан, розвідчик II  к[уреня] Ст[арших] Пл[астунів] ім[ені] Ів[ана] Богуна[11] в Стрию за заощаджені гроши купив собі однострій та мандоліну[12]». Документ підписали ст. пл. розв. Ярослав Падох та ст. пл. розв. Осип Грицак[13].

Плекаючи традицію пластового заробітку, С. Бандера ще в гімназії, починаючи з четвертого класу (маючи 13-14 років), навчав слабших учнів і таким способом заробляв собі на власні видатки, зокрема пластові. В Пласті він успішно здав 6 з 13 (майже половину!) пластових вмілостей, які дозволяли заробляти на прожиття: «Рільництво», «Огородництво», «Годівля дробу», «Молочарство», «Щіткарство», «Переплетництво» (процедура здачі вмілості в ті часи була значно складнішою, як тепер). У 1927 році 18-літній Степан в рідному Старому Угринові виступив ініціятором і одним із засновників сільського кооперативу.

В 1928-1929 роках С. Бандера двічі обирався в скарбником пластового Загону «Червона Калина». На цій посаді він розвинув широку діяльність. Передусім слід відзначити, що він, за допомогою львівських «калиняків», налагодив виготовлення невеличких срібних пластових відзнак, що своєю величиною нагадували відзнаки студентських товариств, а відтак мали великий попит серед пластунів та приносили чималий зиск. «Баба» особисто організував також й інші форми пластового заробітку Загону: пакування цинамону (кориці), какао тощо для «Народної Торгівлі»[14] за посередництвом Кооперативи пластового постачання. Для залучення коштів організовувались також всілякі імпрези і виступи (концерти). Далі більше: Загін купив невеликий кінопроєктор і влаштовував комерційні перегляди короткометражних фільмів. При цьому варто додати, що в ОУН до обрання на посаду Провідника Бандера спеціялізувався передусім в пропаґандивній діяльності. Значною мірою завдяки діяльності С. Бандери «Червона Калина» змогла зібрати близько тисячі польських золотих, за які в тих часах можна було купити з десяток коней, для виготовлення свого досить коштовного прапора.

Але ощадність, як писалось вище, це не тільки вміння правильно накопичувати кошти, це також і вміння їх правильно витрачати та ділитись з ними на користь потребуючих. Ця риса пластового характеру, сформована в юнацтві, позитивно свідчила про С. Бандеру і в дорослому віці. Навіть перебуваючи у складній фінансовій ситуації на еміґрації, ощадний С. Бандера завжди знаходив можливість ділитись своїми особистими грошима з тими, кому вони були більше потрібні. Слава Стецько, наприклад, згадує: «Я собі не уявляю, щоб він мав, наприклад, гроші, а його друзі не мали. Якось то все, як було дуже мало тих грошей, то ділили на такі порційки, щоби кожний мав бодай мінімально на життя. Ті, що не мали змоги працювати, щоб мали на життя».

5. Справедливий

Емоційно переживши Листопадовий Чин 1918 року та українсько-польську війну, в якій батько взяв активну участь (називали його «священиком із шаблею»), юний Степан в 11-річному віці зазнав перших побоїв польської поліції - за намальовані в книжках і зошитах українські тризуби. Відповідно, вся свідома українська молодь у міру своїх можливостей боролася проти влади чи її символів. Побратим по гімназійній лаві, Ярослав Рудницький-«Калмик», згодом дав коротку, але влучну характеристику душевного стану зовсім юного Степана: «Такі речі, як кинути огризком у вивішений у класі портрет Пілсудського чи зійтись на таємні сходини... належали до порядку дня». Такі перші відповіді на несправедливість «великої політики» були цілком природними для юнака. Вступ до Пласту (10 жовтня 1922 року), а відтак знайомство із Пластовим Законом, який вчив пластунів «чесної гри», позитивно вплинув на конструктивне скерування юнацької енерґії, обуреної національною несправедливістю.

Мало хто знає, що гімназист С. Бандера та його рідний брат Олександр у пошуках справедливого вирішення глобальної проблеми могли стати в тих часах українськими комуністами. Останні, як відомо, відомі своєю утопічною ідеєю всезагальної справедливости. Короткий, але надзвичайно цікавий спогад з цього приводу залишив згадуваний Я.Рудницький: «Був один із наших „червоних" товаришів, що старався затягнути нас у ліву таємну ячейку. Після двох чи трьох сходин і дискусій ми побачили, що нам не по дорозі з ними...» Потрібно підкреслити важливі моменти: 1) вже юнаком Бандера відкрито вів діялог з прихильниками лівої ідеології; 2) вибір юнаком зроблено не під впливом певних суб'єктивних чинників, а цілком свідомо.

В юнацькому віці підлітки часто з'ясовують свої стосунки (встановлюють «справедливість»), керуючись виключно правом фізичної сили. На перший погляд, був таким забіякою і Степан Бандера. Гімназійні однолітки часто спостерігали, як він пробував свої сили у боротьбі з сильнішим противником під час перерв між заняттями (про це захоплення - з точки зору спортивної - ще буде мова далі). Однак пластун Бандера в процесі такого «боротьбництва» (була колись така вмілість в Пласті) вирішував питання справедливости зовсім іншого рівня - в такий спосіб він примудрявся проводити наради зі своїми друзями-підпільниками з таємного гімназійного гуртка. Боротьба як форма сходин була лише прикриттям, а водночас практичною школою вирішення проблеми національної справедливости в тяжкій, часами запеклій і жорсткій боротьбі з сильнішим противником.

Односельчанка С. Бандери Ганна Федорів, освіта якої склала лише два класи народної школи, переживання Степана передала дуже просто і точно: «Їх, тих українських партизанів, у нас називали Стефановими хлопцєма, бо тото Стефан Бандера їх зорганізував, керував ними. А вінь у нас уродивсі і ріс, з хлопцєма ще з малих років готовилисі до війни за Україну. Вни не хотіли чужого, вни хотіли лишень зайдів повиганєти з України. Він, Стефан Бандера, дуже України хтів. Усьо робив, оби вона була вільна».

Цікавий приклад справедливости наводить Ганна Іванів з с. Воля Задеревацька, куди восени 1932 року переїхали Бандери. Вона згадує Степана так: «Довго не був, але багато зробив. Казав: „Хлопці... - а в нас не було читальні - таж хіба ви не можете побудувати читальню?"... А в[о]ни кажуть: „Поляки нам ни дають дерева". Він каже: „А ніч нащо?". Взєв свого брата Василє, хлопців і вночи на плечах наносили дерева на читальню. І побудували ту читальню. То дотепер ще та читальня стоїть».

Отець Йосип Кладочний, який сповідав Бандеру в польській в'язниці, так характеризував загострене почуття справедливости Степана: «Від нього била сила волі і прагнення поставити на своє. Якщо є надлюдина, то він власне був з такої особливої породи, він був тим, який ставив Україну понад усе». Цей життєвий принцип С. Бандери яскраво доповнює випадок, який мав місце в Бельгії, під час однієї Конференції Закордонних Частин ОУН. Тоді розгорілась багатогодинна жвава дискусія на тему - якою мораллю члени Організації мають користуватись і які принципи їх зобов'язують? Щоб закрити це питання, С. Бандера встав і промовив: «Дорогі друзі, а чим ви користувались до цього часу? Та, очевидно, що християнською мораллю». Після цих слів дискусія завершилась.

С. Бандера згодом відзначив моральні цінності, які зрозумів ще юнаком-пластуном: «Український Пластовий Улад від початків свого існування прийняв високовартісні національні і вселюдські ідеї як основу й мету, а форми світового скавтінґу як методу[15] своєї діяльности». Основою моралі скавтів в усьому світі є «чесна гра», і Бандера дотримувався її усе своє життя. Саме тому опонент-«мельниківець», голова Проводу Україн­ських Націоналістів Олег Штуль-Жданович, згодом напише такі слова: «Незважаючи ні на що, Сте­пан Бандера належав до справжніх революціонерів. Він міг помиляти­ся, але ніколи не сходив із шляху чинної і безкомпромісної боротьби».

6. Ввічливий

Яке надзвичайне враження робила ввічливість С. Бандери, наочно ілюструє Слава Стецько, розповідаючи про те, як вона, проста активістка ОУН, вперше зустрілась з Провідником на берлінському вокзалі, вибираючись в дорогу до Мюнхену. «Такий невеликий чоловік взяв і несе мені валізку з авта. Ну, та я привикла, що мужчини так роблять. А [Володимир] Стахів каже: „Ви знаєте, хто то є?" Я кажу: „Нє". „То Степан Бандера"... Дуже я була тим зворушена і здивована». С. Стецько, узагальнюючи цю рису характеру Бандери, твердить: «Власне він такий був, дуже любив допомагати». А також деталізує: «В него не було того, що то є наприклад, жінка, і він уже буде ставитись до неї з якимсь упередженням. Дуже шанував жінок... Нераз я бачила, що він дуже люб'язно ставиться до дітей, до своїх зв'язкових. То ніколи не було в нього якогось надужиття зв'язкового, що він буде їхати чи спати, а зі зв'язковим нехай діється, що Бог дасть. Бандера дуже турботливо піклувався людьми».

Сучасники відзначають надзвичайну гостинність С. Бандери. Включно з тим, що на вечір застеляв іншим ліжка та подавав чай. Всі дивувались, коли він своїм стареньким «Опелем», як звичайний водій, відвозив людей з нарад. Обов'язково проводжав гостей в дорогу, до потяга. Щирі напутні слова С. Бандери назавжди залишались в пам'яті підпільників, які в 1940-х і 1950-х роках відходили з-за кордону в «Край» (Україну). Він завжди особисто проводжав їх... Ось ще одне свідчення Слави Стецько про Бандеру: «Дуже уважним і товариським був. Як ми їхали на якусь конференцію, до Азії, наприклад, то він нас відпроваджував на летовище, був з нами. Він не мусив цього робити, адже ж були там зв'язкові, охорона, що з нами їхала. Але Провідник сам хотів бути до останньої хвилини, нас відпровадити. Я пригадую, як Провідник загинув, і звичайно не міг нас відпровадити, я це дуже глибоко якось відчула, що його нема, що він уже нікого не відпровадить у дорогу».

Коли сам Бандера вибирався в гості, то приємно дивував тих, хто його приймав. Наприклад, Квітослава Кушнір, у якої в Канаді гостював С. Бандера, згодом загадувала, що була сильно вражена його поведінкою. «У нього - в його фізичному вигляді і в його поведінці - не було нічого суворого ані грізного. Він заскочив мою маму і мене своєю товариською, лагідною, чемною, скромною, погідною поведінкою. Говорив про лещетарство (їздив на лещетах), питався мене про майбутні студії, обмінявся з моєю мамою (Ярославою Зінкевич-Кушнір) переписами![16] Перед від'їздом вручив мамі дарунок (мабуть, шоколадки), чого інші бандерівці, які в нас тоді завжди ночували, ніколи не робили». Згодом родина Квітослави отримувала від вдячного С. Бандери вітальні різдвяні поштівки.

Степан Костюк, Голова головної управи Центрального представництва української еміґрації в Німеччині (ЦПУЕН), характеризував С. Бандеру як скромного, ввічливого та спокійного співрозмовника: «Слухав кожного з увагою і терпеливістю, навіть осіб, які приходили до нього з проблемами і темами, що за їхнім змістом не представляли жодної ваги ані в індивідуально-особистому, ані в політичному або суспільному житті... При ділових зустрічах і розмовах говорив до теми і річево[17], не впадав у розповідь контрагента[18]. Оминав непотрібні конфронтації[19] та не давав відчути, що дану справу знає краще або про неї краще поінформований».

Вище згадуваний Євген Гановський, Голова ЦЕСУС, був вражений стилем спілкування Провідника ОУН: «Степан Бандера вислухував усіх, хто тільки вставав і говорив, і що говорив. Він не перебивав, поки не закінчила дана особа свою думку. ...Він старався, щоб інші члени, котрі засідали, тоді, до тої справи якщо мали щось додати чи висловити свою думку, могли це зробити. Щойно вкінці, вислухавши всіх поволи, він одним або двома реченнями робив підсумки... Це було для мене чудовим прикладом. Я бачив у ньому спосіб провідництва, але дуже людяного, товариського і ділового».

7. Братерський і доброзичливий

Пластовий Закон вчив Бандеру бути братом всіх пластунів і приятелем усіх чесних людей, намагатись надавати допомогу кожному, хто цього потребуватиме. Працювати безкорисно для добра власного народу, без сліпої зневаги до представників інших національностей, без політичної чи релігійної різниці. При цьому пластун зобов'язаний надавати допомогу лише у моральних та ідейних справах або у випадку небезпеки чийогось здоров'я або життя. Відзначу, що серед інших пластових вмілостей, які фіґурують у «Свідоцтві відходу» С. Бандери з юнацького куреня (аналог сучасної Виписки з УПЮ) є три, назви яких говорять самі за себе: «Санітарна служба», «Догляд за хворими», «Провідництво по Стрию».

Однак доброзичливість Бандери не поширювалася на ідейно і політично невизначених, із нестійким характером людей. Ще один пластовий і революційний побратим, Григорій Мельник, згадує, що з такими Степан був непримиримий, називав їх «темний нарід - ні читати, ні писати». Для прикладу, якось в Академічному домі у Львові в їдальні зібралася група студентів, і в розмові один з них сказав, що він себе не зараховує до жодної з українських політичних сил, мовляв, є він просто «українським студентом»[20]. Степан з погордою подивився на нещасного, глянув на інших присутніх, встав з крісла і без жодного слова вийшов. Коли згаданий студент згодом вітався і подавав кожному руку, Степан сховав свою руку в кишеню і відвернувся. Цим він фактично застосував поширену тоді систему громадського бойкоту. «Іншим разом у Дублянах, - згадував Г. Мельник, - він довідався, що я поміг при іспиті з хемії одному товаришеві, якого він уважав за безхарактерного. За це він мені вичитав добрий "Отче наш", мовляв, я помагаю людям, що сидять в багні егоїзму і все стараються когось використати для своїх потреб і ніколи не віддячуватися і не помагати другим».

Цікавим є спогад Василя Кука з періоду тіснішого спілкування з «Бий-Лихом»[21] в 1939-1941 роках: «У розмовах Бандера дуже докладно розпитував про мою підпільну діяльність у Підгаєччині в передвоєнні роки, про організацію роботи підпільної друкарні, видані листівки, організацію вишколів тощо. Цікавився також справою процесу мого брата Ілярія та долею моєї родини. Коли довідався, що двох моїх братів, Ілярія та Ілька, стратили поляки, а ще двох, Филимона та Івася, у 1940 р. совєтський суд засудив на 8 років тюрми, то написав моїй мамі коротенького листа з висловом співчуття і просив при нагоді цей лист їй передати».

«Високе вдумливе чоло. Привітна усмішка. І легко було з ним говорити. Дехто, звичайно, ідучи на розмову із людиною високопоставленою, часом дрожав, що він має сказати. Але Степан Бандера першим своїм реченням, першим зверненням уже відразу розв'язував скованість, і розмова відбувалась приємно, немов би зналися кілька років», - так характеризував Провідника ОУН вже згадуваний Іван Равлюк (див. розділ «Точний»).

Василь Малисевич, скерований ОУН в 1957 році з-за кордону в «Край», згадував свої проводи в дорогу: «...Авто завів і по дорозі запитував нас, сам Провідник ОУН Степан Бандера. Вів машину не дуже скоро і запитував нас: „Як ви себе почуваєте? Як здоров'я? Як самопочуття? Як вам подобався вишкіл?" Він старався в розмові ситуацію створити дружню. У нього було велике уміння створювати дружню ситуацію під час розмови... То не було й чогось близького до натяку, до якоїсь маленької тіні вивищування себе. Відразу виникала така ситуація, ніби ви вже з ним добре  знайомі». В. Микласевич пережив багато драматичних подій (арешт, допити, радянські в'язниці, постійне стеження), але за ввесь цей час він зберіг найдорожчий подарунок у своєму житті - швейцарський годинник «Лакоспорт», який подарував йому особисто друг Бандера.

8. Зрівноважений

Студентом старший пластун С. Бандера вміло поєднував своє навчання і пластування з активною діяльністю в українському студентському русі. Був членом товариства українських студентів львівської Політехніки «Основа» (активним членом в цій організацій був і Р. Шухевич) та членом проводу Гуртка студентів-рільників, тобто агрономів. В ці часи польсько-українські взаємини далі були надзвичайно напруженими - одні використовували жорсткі репресії, другі - терор проти окремих представників окупантів. Академічна вулиця у Львові - сучасний проспект Шевченка - була своєрідним полем бою з членами польських студентських товариств. Поляки здирали з голів українських студентів «мазепинки» (головні убори на взірець тих, які були в Українських Січових Стрільців), наші ж здирали їм «мацєюфкі» (корпоративні головні убори студентів польських організацій).

Одного вечора українці вирішили зробити генеральний наступ на ворога. «Баба» мав виступити приманкою: малий, худорлявий, скромного вигляду, він мав один вийти на Академічну вулицю в «мазепинці». А на незначній віддалі за ним - бойовий кулак українців. Хитрість вдалася. Побачивши слабкого «ворога», польські студенти заворушилися, щораз тіснішим кільцем оточували свою жертву, щоб врешті кинутися на неї з кулаками, палицями, з криком. «Баба» не здавався, захищаючись палицею від ударів, захищав «мазепинку» на голові та саму голову з нею. «Зацєнта бестія - даць му!» (Затятий звір, вмажемо йому) - заохочували себе поляки. Коли назбиралася велика юрба, щойно тоді українці пішли в наступ. Бруківка зачервоніла кров'ю. «Бабина» мазепинка була не тільки відбита, в полон було взято декілька «мацєювок», щоб опісля довго висіти в Академічному домі. У результаті того бойовища Бандера черговий раз підтвердив, що пластун вміє тримати себе в руках у надзвичайних ситуаціях.

Здатність С. Бандери бути надзвичайно виваженим в складних умовах підпільного життя, коли в 1933 році Євген Коновалець довірив йому відповідальний пост Крайового провідника ОУН, добре проілюстрував Василь Кук. У своїх спогадах колишній Головний Командир УПА відзначає: «Активність ОУН була очевидна, але хто нею керував - було невідомо. І лише дуже вузьке коло втаємничених знало тоді про керівну діяльність в ОУН Бандери. Сам він, завжди дуже скромний студент агрономії, намагався нічим себе не виділяти в студентському середовищі, просто бути "Сірим". Цей його псевдонім дуже добре підходив до тодішньої конспіративної поведінки Бандери. Таким "сірим" і навіть дещо комічно жартівливим часто його можна було бачити у Львові в студентській їдальні Академічного дому».

Односельчанин Степана Дмитро Івасютяк згадує, як виважено Бандера сприйняв черговий всій арешт: «Як прийшла за ним сюди [в Старий Угринів] поліція, [С. Бандера] каже: - „Чекайте, ней я сі зберу, ней я собі пообідаю... та й я тоді піду з вами". - „Ну, то вже всьо готове?" - „Добре, добре, пішли". Там він нічого не визнав і довго не сидів. Пустили».

Ще одним прикладом душевної рівноваги, а водночас сили волі та життєвого гумору є історія, розказана Ярославом Стецьком. Коли поляки вели допити С. Бандери у в'язниці (ймовірно, під час арешту в червні 1934 року), його страшенно довго мордували, а він витримав близько одинадцяти діб (!) безперервних знущань. Слідчі, періодично обливаючи непритомного водою, змінювались, а підсудний тримався, адже готувався до цього ще з пластових юнацьких років... Одного разу прийшов слідчий і вчергове вимагає, щоб Степан почав говорити. «Знаєте що? - каже Бандера. - Якби я міг виспатись, то я тоді буду говорити». Поляки дали йому можливість нормально виспатись і знову привели на допити. А Степан їм і каже: «А тепер я можу дальше сидіти».

Уродженець Бережанщини Теодозій Буйняк мав честь зустріти С. Бандеру влітку 1954 року на Конференції ОУН, що проходила поблизу Торонто (Канада): «Моє перше враження про Провідника зовсім інше, як я мав в уяві. Я побачив перед собою людину дуже врівноважену, розумну, з переконливими виступами й аргументами, людину толерантну, людину, яка пам'ятала про інших».

9. Корисний

Ще гімназистом С. Бандера намагався принести якнайбільше користи середовищу, в якому він зростав. Так, нормальна пластова діяльність в стрийській гімназії, перервана війною, відновилась повною мірою вже в 1922-1923 роках. Але лише її - з прогульками, сходинами й змаганнями - вже замало було молоді, яка все більше марила реальною працею для користи України. Відтак в гімназії виникли таємні гуртки, організовані пластуном Володимиром Дармохвалом, що проводили додаткове самостійне навчання з української історії та літератури, вели патріотичні дискусії, які забороняла шкільна адміністрація. Паралельно відбувалась і політична самоосвіта, а згодом дія, що втягувала молодь в орбіту революційної діяльности - збірки коштів на утримання українського таємного університету у Львові, поширення підпільних видань УВО серед широкої громадськости, бойкот польських товариств і виборів тощо.

Включився в шкільний таємний революційний рух і 13-літній Степан Бандера, який в автобіографії стверджує: «До підпільної Організації середньошкільників я належав від 4-ої кляси і був членом провідного звена (ланки) Стрийської гімназії». Був він в числі перших «конспіраторів» гімназії, організаторів спершу духовного, а відтак фізичного спротиву окупантові. Оскільки праця велась під патронатом УВО, хоч і без формально членства, юнаки прагнули також військових знань - при кожній нагоді таємно вчились, щоб при потребі бути готовим до збройної боротьби за українську державність. Слід відзначити, що всі провідники таємної шкільної організації були сумлінними учнями і активними пластунами. Ця діяльність - за твердженням дослідника історії ОУН Петра Мірчука, теж вихованця тогочасного стрийського Пласту - велась в рамках Організації вищих кляс українських гімназій (ОВКУГ)[22]. У Стрию до провідного ядра цієї організації, окрім згадуваного вище С. Охримовича і, зрозуміло, С. Бандери, входив також їхній побратим з шкільної лави і пластування - майбутній старший пластун куреня «Червона Калина», а згодом Шеф Головного Штабу УПА Олекса Гасин (посмертно йому присвоєно військовий ступінь генерала та пластовий ступінь гетьманського скоба).

Ще один напрямок громадської праці С. Бандери докладно розкриває цікавий документ, згадуваний вище, у якому Степан просить пластовий провід звільнити його від участи в пластовому інструк­торському таборі. У цьому проханні, датованому 1 березня 1928 року, С. Бандера писав: «Цілі вакації був зайнятий працею в читальні і кооперативі в рідному селі Угринові Старім коло Калуша. Село це цілком спало до 1925 р. В читальні не було жодної діяльности, кооперативи не було взагалі. Щойно по вакаціях 1925 р. підписаний дав 1-у аматорську виставу, в 1926 р. заложив театрально-співоцький гурток, а в 1927 р. - кооперативу, тепер закла­дає „Луг". В селі немає нікого, щоб зайнявся цею працею, тому підписаний мусів бодай на вакації посвятитися цій справі. В тій самій цілі не записувався в році 1927-1928 на Університет та залишився в селі. З тої причини не може взяти уча­сти в сьогорічному таборі, ... бо коли б лишив розпочату працю на довший час, то опісля годі було б зібрати все до купи. Тим більше, що ново-заложене това­риство «Луг»[23] вимагає безупинного проводу та піддержування початкової охо­ти до праці членів. Бо коли з самого початку розвою товариства був застій у праці, а що за тим слідує й знеохочення, то в цьому селі на довший час замкнена була б дорога до всяких спроб освіти та організаційної праці».

Односельці з захопленням згадують діяльність С. Бандери в їхньому селі. Анастасія Іванюк: «Як були канікули, то Степан зі своїми хлопцями, студентами, приїздив тутка, скликав всіх друзів своїх - прекрасно з ними забавлєвсі. Брав коні, у шаровари вбиравсі, давав ранти[24] коло боку, шапка-кучма - і з ними тутка маширував... учив їх по-українськи, «Січ» заводив». Дмитро Івасютяк згадує: «Я любив дивитися на його заняття з іншими... Дивлюся - хтось марширує. А він „Раз-два-три-чотири; раз-два-три-чотири"... Сказав нам [дітям] відійти далі. Він дуже строгий був... У нас він працював з хлопцями, заснував і вів гуртки. Усе казав: „Учитися, хлопці, треба"» Саме до цього періоду життя Бандери відноситься світлина, зроблена, ймовірно, в серпні 1928 року, на якій Степан представ перед нами в козацькому однострої і з крісом у руках[25].

Вся згадана громадська діяльність С. Бандери ще під час навчання в гімназії[26] не завадила йому успішно здати матуру, тобто випускні іспити. Більше того - вона не перешкодила йому виконати один з найважливіших пластових обов'язків - розвиток пластової організації, який в пластових пробах 1920-х років називався «Приєднування нових членів». В це, можливо, складно повірити, але факт залишається фактом: С.Бандера, з 17-річного (а можливо, й 16-річного) віку був виховником юнацького пластового гуртка, орієнтовно у 1926-1927 роках. У згаданому вище «Свідоцтві відходу», датованому 3 жовтня 1927 року, подана однозначно позитивна характеристика Степана: «Оден з чільнійших пластунів V куріня. Брав дуже видну діяльність в курені, як рівнож в великій мірі причинився до здобуття першости для нашого куріня [у 1925 році]. Також яко впорядник багато дослужився для куріня». Пластові юнацькі діловодства, які фіксує це свідоцтво, називаються коротко - «впорядник» (виховник гуртка), «провідник» (гуртковий або курінний). А в «Свідоцтві III пластового іспиту» С. Бандери напроти точки «Поширення пластової ідеї» стоїть запис, датований 1 червня 1928 року: «Приєднав цілий гурток, якого був впорядником через два роки».

10. Дисциплінований

Очевидно, що твердість пластового характеру вимірюється і наявністю відповідної пластової дисципліни. Основним інструментом обмеження неґативних явищ в процесі самовиховання пластунів у 1920-х роках був пластовий карний (дисциплінарний) закон, який сьогодні зветься пластовою системою пересторог. Цікаво, що С. Бандера тричі переступав межу цього Закону, за що відповідним чином ніс відповідальність. Отож, про що говорять «карні» записи, які збереглись у його «Свідоцтві відходу» з юнацького куреня?

Найсерйознішим для Степана було друге «уділення» (аналог сучасної другої перестороги), яке він отримав 25 березня 1924 року. Потім було ще два 1 уділення (перше від 14 червня 1926 року). Що такого поганого зробив юний Бандера, мабуть, так і залишиться таємницею. В посібнику «Життя в Пласті» 1921 року зазначається, що пластові «кари» (перестороги) призначені лише «для іспитованих і заприсяжених членів, їх уважа­ють ствердженням нарушення згл[ядно] зломання слова чести[27], зложено­го членом на письмі. Пластова кара є грізна лише самим означенням, не формою. Бо до форми вона буває: нагана, до­магання до виновника підписати відповідний карний протокол в прокураторській гол. книзі, врешті дома­гання відчитати на Спільних Сходинах Гуртків предложений йому карний формуляр. Члени, що є Провідниками або Прокураторами, а наразилися на П[олкову] пласт. кару, мусять зложити своє діловодство».

Судячи з подальшої долі С. Бандери, пластова дисциплінарна система, застосована до нього, дала свої результати. Пересторога - не кінець життя, а спосіб виправити свої недоліки. Яскравим свідченням того, що Степан вмів виправлятись, є записи того ж «Свідоцтва відходу». С. Бандера мав в своєму «активі» III юнацьке пластове відзначення - визнання і похвала полкової команди, тобто курінного проводу, і II юнацьке відзначення «за живу діяльність для добра куріня». Згідно з вимогами посібника «Життя в Пласті» 1921 року друге відзначення в часи пластування Бандери означало «Похвальне признання і подяка Полкових Сходин одноголосним рішенням».

Важлива деталь: раніше ця точка Пластового Закону звучала «пластун є карний». Сучасною мовою це означає бути загально дисциплінованим, навіть в громаді, підпорядковуватись загальновизнаним суспільним законам (наприклад, правилам дорожнього руху). Три Головні Обов'язки пластуна, зокрема перший, з'явились пізніше. Тобто обов'язок вірности Богові зобов'язував Бандеру та інших пластунів, його однолітків, передусім в цій точці Пластового Закону. Степан виконував цей обов'язок завжди справно. Змалку ввечері і вранці щиро молився, а на шиї носив образок Матері Божої. Отець Йосиф Кладочний, який тричі на рік сповідав його у польській в'язниці, писав: «Бандера був побожний, релігійний, сповідався, приступав до Святого Причастя завжди, коли я був у в'язниці, і хоч ми були під пильним наглядом, - він змушував наглядачів у час сповіді бути на достатній віддалі». В еміґрації, як згадує Слава Стецько, Бандера далі «був страшно побожний», «у неділю він завжди йшов до церкви», «і не лише тому, що священика син, а такий уже був...» Дотримувався С. Бандера свого релігійного обов'язку і попри зауваження-заперечення друзів, що небезпечно Провіднику ОУН ходити щонеділі в той самий час і в ту саму церкву. Степан твердо вірив, що стоїть під особливою Божою опікою, і говорив: «Якщо мене хочуть звести зі світу, то знайдуть спосіб зліквідувати мене разом з охороною» (і продовжував регулярно відвідувати церкву).

Очевидці твердять, що самодисципліна Бандери часто доходила до крайніх меж. Він, будучи сином греко-католицького священика, часто практикував самобичування - відомий в християнському[28] і мусульманському світі спосіб самоочищення від гріхів, коли подвижник завдає болю тілу, щоб міцнішав дух. Відчуваючи провину, сам карав себе, бо хотів бути ще сумліннішим, ще кращим. Інженер Р. Руденський згадував: «Він (22-річний юнак) кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе: „Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане! Ти собі занадто вже розібрав!"»

11. Пильний

В пластовій самовиховній програмі активно застосовується метод спостереження і висновків з різних життєвих нагод, практичне використання набутих таким чином теоретичних навичок. Передусім йдеться про життя пластунів в природі, яка дає безліч підстав для пізнання світу у порівнянні з міським життям. Володимир Ерденберґер-«Дуко» залишив цікавий спогад про першу пластову мандрівку С. Бандери, тоді ще учня четвертого класу гімназії (1923 рік), до карпатських скель Бубнища, популярно званих ще Довбушевими. Коли потрібно було вибратись на одну важкодоступну скельну ділянку Бубнища, спостережливий «Баба» (найменший ростом) першим спромігся вилізти на неї, а відтак витягував наверх інших.

Пластова пильність юного Степана виявлялась і в ряді його зацікавлень. У своїй першій пластовій мандрівці С. Бандера біля вечірньої ватри залюбки слухав з уст бойківських вівчарів народні перекази про леґендарного опришка Олексу Довбуша та його побратимів. Повертався «Баба» з цієї мандрівки через гору Ключ, щоб спеціяльно оглянути місця боїв і могилу  Українських Січових Стрільців, які там знаходяться. Дочка Володимири Бандери, рідної сестри Степана, Мирослава Штумпф, згадує: «Як я була в Старому Угринові, то там люде розказували про Степана, що він був дуже винахідливий від малого, усім цікавився. Там якісь окопи були [часів першої світової війни]... то він ходив туди дивитися, як то є. Цікавився тим від малого». Ця риса характеру була властива С. Бандері і в дорослому віці. У 1952 році, перебуваючи в Лондоні, він несподівано для всіх, в тому числі для своєї охорони, «пропав». Виявилось, що Степану дуже кортіло, як він сам, сміючись, пояснював, поїхати у другий кінець міста, щоб «подивитись, як ті в капелюхах таких бізнесових йдуть до праці в Ситі... Там, де є той центр фінансовий у Лондоні. Бо я читав, що то все ці бізнесмени їдуть спеціяльно вбрані в таких якихось капелюхах. Я хотів подивитись, як вони йдуть до праці. Як той центр виглядає рано». Згодом Василь Олеськів, який розповів цю історію, хоч і жив в Лондоні віддавна, вирішив теж подивитись на цих бізнесменів в капелюхах...

За роки свого пластування С. Бандера став прямо таки взірцем пластової пильності, яка серйозно допомагала і йому, і його побратимам. Прикладом цьому є розповідь згадуваного вище О. Савчинського про те, як група з 10 «калиняк» в липні 1929 року транспортувала націоналістичну літературу, отриману від чеських пластунів. Останнім йшов С. Бандера... Всі йшли надзвичайно напруженими, бо мали тяжкі наплічники, а їхній вантаж «світив» на кілька років польської в'язниці. В якийсь момент «Баба» крикнув чоловому: «Чекай! Де гониш!... Я далі не піду!... Бо зараз їхатиму!» Виявилось, що в кущах лише Степан зауважив замасковану вузькоколійну чотириколісну залізничну платформу («льорку») лісорубів. Хлопці спільно і легко перенесли її на колію, поскидали на неї свої наплічники і, притиснувши їх пластовими палицями, під спів «Бабиних» коломийок поїхали-помчали весело далі.

Спостережливість, виплекана ще за часів пластування, допомагала С. Бандері і в подальшому його житті. Особливо в питанні кадрової і пропаґандистської роботи. Вже згадуваний Г. Мельник твердив: «На людях він [Бандера] дуже скоро і добре пізнавався, їхню вартість умів оцінювати». Доповнює його Володимир Сеньківський, який твердить, що С. Бандера в студентському віці: «відзначався особливим умінням пізнавати й розуміти людей, швидко і правильно оцінювати події, їх причини, мету, передбачати наслідки». Степан Костюк характеризував вже старшого віком Степана: «Очі пронизливі, навіть неспокійні, прозраджували чуйність, спритність і спроможність аналізувати в час розмови не тільки тему або теми співрозмовця, але також евентуальні[29] заміри та задуми, які може мати на меті співрозмовець».

Очевидно, що саме пластова звичка пильности допомагала С. Бандері більше покладатись на самого себе, як на інших, і в актуальному питанні особистої безпеки: «На закид, що він повинен бути більш обережним у своєму способі життя з родиною, додержуватись більш строгих засад конспірації, - згадує С. Костюк, - його дослівна відповідь була такою: „Якщо сам себе не охороню, то мене ніхто не охоронить. Ворог все знайде спосіб і нагоду, щоб мене ліквідувати"».

12. Дбає про своє здоров'я

Через поганий стан здоров'я вступити до Пласту С. Бандера зміг лише з третьої спроби, в 13 років. Вже в першому році навчання в гімназії (1919-1920 роки), маючи всього 10 років[30], а згодом і в другому гімназійному класі, він хотів стати пластуном. Однак його старання в цьому напрямку були безуспішними через ревматизм суглобів, на який він хворів від раннього дитинства (інколи не міг навіть ходити, а напередодні вступу до Пласту був близько двох місяців у лікарні на водну пухлину в коліні).

В Пласті мандрівництво стало улюбленим спортивним зацікавленням Бандери, адже крім всього іншого, само собою допомагало лікувати хворі коліна. То ж не дивно, що серед інших зарахованих пластових вмілостей Степана є й «Мандрівництво». Таїсія Гайдукевич згадує родинні перекази про це пластове захоплення Степана: «Будучи в гімназії учнем, разом із тими хлопцями [пластунами] - гімназистами вони постійно ходили в різні походи, по горах, в ті туристичні, можна сказати, такі перші мандрівки». Згадуваний вже Василь Малисевич навіть через сорок років пам'ятав поради С. Бандера, які отримав перед відходом в 1957 до України: «Він сказав, що треба берегти здоров'я, зокрема, які частини... Сустави, і голову, ну в загальному голову. Такі, які можуть простудитись після якогось походу... говорив ще, що треба бути обережному, берегти життя».

До спортивних уподобань С. Бандери належали також: легка атлетика (передусім біг; у скоках в висоту низький ростом Степан був найкращим серед однолітків[31]), плавання (мав зарахованою і відповідну пластову вмілість, яку практикував до останніх своїх днів), лещетарство (вправляв його залюбки і в старшому віці), кошиківка (баскетбол). Останнє зацікавлення виглядає щонайменше дивним для низькорослого «Баби». У вільний час він залюбки грав у шахи. Це його захоплення підтверджує Іван Равлюк, згадуючи  про підготовку візиту Степана Бандери - «Попеля» до Англії: «Я... почав організовувати симультанку. Симультанка - це гра рівночасно на кількох шахівницях. Я знав, що Степан Попель є відомий шахіст».

Роман-Богдан де Левіли Шулякевич, згадуючи розповіді свого батька про його спільний студентський побут з С. Бандери, наводить важливу деталь: «Їх улюбленим спортом була гімнастика. І мій батько говорив мені, що він і Бандера потрафили на одній руці підноситись вертикально три рази». В. Ерденберґер, згадуючи про фізичну вправність «Баби», писав: «Вже в тому часі юнацького віку Степан відзначався іншою вдачею від своїх друзів, зокрема своїм завзяттям і дужанням. Він любив боротися з другими і часто виходив побідником, навіть у змаганнях зі старшими. Сил і завзяття було в нього багато, беручи до уваги його невеликий ріст, дрібну будову тіла і хлоп'ячий вік».

Бандера, як і багато його ровесників, був членом українського спортивного товариства «Сокіл». Студентом С. Бандера належав до Українського Студентського Спортивного Клубу, особливістю якого на тлі ряду інших було те, що гуртувались в ньому переважно члени підпільної УВО-ОУН (виступав від імені цього клубу, серед інших, і Р. Шухевич).

Варто окремо зазначити, що Бандера, як справжній пластун, ніколи (!) не курив і не вживав алкогольних напоїв. Великою мірою саме успішний досвід пластової пропаґанди тверезости спонукав згодом Степана до активного розгортання бойкоту польської монополії на алкогольні та тютюнові вироби, у результаті чого цілі села відмовлялись від вживання цих отрут. Навіть в старшому віці С. Бандера дотримувався абстиненції, в тому числі у родинному і товариському житті. Яскраво про це свідчить Слава Стецько: «Провідник ніколи не пив і не курив. Ми дуже часто бували на святах у Бандерів, але жодного випадку не пригадую, щоб ми колись пили щось спиртне. Ми не пили жодного вина, коньяку, жодної горілки». В цьому питанні Степан був категоричним: «На одній зустрічі з американцями, - згадує Василь Фіцик, - один з них витягнув з течки пляшку горілки і поставив на стіл. Провідник Степан Бандера обурився тим і випросив американців з кімнати».

Пластова звичка дбати про своє здоров'я («Баба» свого часу здав навіть спеціяльну вмілість «Гіґієна») залишилась у Степана і в тяжкі часи тюремного ув'язнення. Поляк Марек Садзевіч з Варшави згадував: «Я бачив Бандеру у Вронках[32]. Був це сильний характер. Він дбав про свою фізичну форму, ґімнастикувався, читав, сподіваючись, що майбутність ще принесе йому волю. І він не помилився у своїх розрахунках...». Ця здорова позитивна звичка вкорінилась у Степана настільки, що навіть в старшому віці він завжди робив руханку! Хорошим доповненням є ще спогад Григорія Ковтка про відвідування ним табору Спілки Української Молоді (СУМ) в 1956 році біля Мюнхену: «Ми ночували в одній стодолі і разом з тим нам представили, що там на соломі спить і Степан Бандера... Над ранок ми пізнали, які наші провідники: Степан Бандера... та інші. Вони ходили митись під джерело зимної води. Помилися, отак показали, як треба себе гартувати».

13. Любить красу і дбає про неї

Під цією точкою пластуни звично обмежено розуміють лише природу чи, в кращому разі, ще й мистецтво. Однак в цю, на перший погляд просту настанову (за посібником 1921 року звалась вона коротше - «Пластун є дбалий про красу»), Основоположник Пласту вкладав значно ширший зміст. На думку Дрота, пластун «старається примінювати свій вигляд, одіж, діла і мову до законів краси, благородности й чистоти, а знання тих законів ширить в своїм окруженню сло­вом і ділом».

С. Бандера дуже любив природу, милувався нею. Частково цю свою пристрасть він виявляв у пластових мандрівках, про що вже була мова у попередніх розділах. Тут доповню вже згадане лише свідченнями вихованця львівського Пласту «лісового чорта» Володимира Янева, який в липні 1932 року нелеґально переходив кордон з «Бабою» в гуцульських Карпатах (в околицях Ясені), щоб потрапити на важливу конференцію ОУН в Празі: «Степан Бандера в мандрівці наслідував мандрівних філософів чи пустельників: він говорив до птахів чи „молився" до дерев. Робив це у формі шаржу, але рівночасно було з того видно, наскільки він насправді природу любить і розуміє». В. Янів твердить, що «саме під час мандрівок по Карпатах ми завжди почували себе „вільними", і це була друга важлива причина, чому ми (поруч з бажанням досягти гарту тіла) так радо тікали з міста у Карпати». Любов до природи збереглась у С. Бандери на все життя. Навіть в день своєї загибелі (15 жовтня 1959 року), коли їхав автомобілем, якось глянув на мюнхенську золоту осінь і захоплено промовив: «Боже, як гарно! Як хочеться жити!».

В юнацькі роки Бандера добре співав, зокрема власні коломийки, а також відмінно грав на гітарі і мандоліні (останню, нагадаю, придбав за заощаджені кошти в рамках пластової самовиховної програми). В Пласті, між іншим, юний Степан виконував обов'язки барабанщика, причому так старанно, що молодша сестра жартома називала його «Степан-Барабан». Сучасники твердять, що Бандера дуже любив співати патріотичні пісні і завжди виступав організатором такого співу. «Степан Бандера дуже любив колядувати, - згадує уродженка села Старий Угринів Ганна Федорів. - Знав усі наші пісні. Не раз казали, що співав їх разом з хлопцями і дівчатами». Ще одна уродженка цього ж села Анастасія Іванюк, яка знала Степан особисто, згадує: «Скликав дівчат молодих до резиденції - і вчив їх хору, вчив їх і по-Божому, церковні пісні співати». Навіть в польській в'язниці Бандера організував хор на чотири голоси, яким сам і керував, і в'язні співали Службу Божу так чудово, що нею захоплювалися тюремні сторожі. Пригадуючи життя вже старшого віком С. Бандери в еміґрації. Ярослава Стецько згадувала: «Провідник дуже любив музику, любив пісню... не міг часто [через конспірацію] ходити до театрів, на концерти, інші імпрези. Йому, напевне, цього дуже бракувало, бо він це любив ще з малих літ».

Вище згадувалось, що С. Бандера в рідному Старому Угринові після літніх гімназійних канікул 1925 р. організував першу в селі аматорську виставу, а в 1926 р. заснував театрально-співоцький гурток, який, очевидно, виконував також роль сільського церковного хору. Театральні здібності Степана розкриває розповідь уродженця села Новиця Василя Рип'яняка, яку розказав йому батько: «При читальні [села Новиця] був драматичний гурток і ставилась п'єса „Сватання на Гончарівці". Стецька грав Степан Бандера... П'єса пройшла з великим успіхом, а Степан Бандера так натурально грав, що після вистави один з місцевих... хлопців підходить до мого  батька й питає: „А тому хлопцеві, що грає Стецька, справді щось бракує?"».

С. Бандера дуже любив і дбав про свою дружину - Ярославу з лемківського роду Опарівських[33]. В одному з листів до неї Бандера-романтик писав: «Славчику! ...шукаючи в радіоапараті вісток в якійсь зрозумілій мені мові, натрапив на таку музику, що мусив кинути все і взятись за написання листа до Тебе, бо як інакше можу дати собі раду з тим, що нагло поплило від тої музики».

Слава Стецько згадує про родину Бандер, з якою часто проводила дозвілля: «Дуже добра була господиня пані Слава, ну, і Провідник також. ...Він їй допомагав і такий господар добрий. Він, як то кажуть, був до всього. І в кухні міг собі дати раду, і авто направити, і світло направити, і там коло патефону міг щось майструвати ...Він був дуже господарний і усе вмів зробити»

14. Завжди доброї гадки

Пластовий Закон часів юнакування Бандери визначав «добру гадку» так: «Навіть в найтяжших обставинах не тратить голови і не попадає в розпуку. Зрештою, завжди є веселий, а в небезпеці відважний». Доброю ілюстрацією цієї риси С. Бандери є ряд наведених вище пригод з його пластового та громадського життя (наприклад, історія, як С. Бандера небезпечно, але з користю для себе пожартував над польськими слідчими). Він завжди чудово розумів, чим загрожує революційна діяльність - після однієї з конференцій, коли його в черговий раз обрали провідником ОУН, С. Бандера пожартував в дусі цієї пластової точки: «Дякую! Смертний вирок приймаю».

Ще юнаком Степан був по-пластовому веселий у складних ситуаціях. Наприклад, в липні 1927 року до канцелярії відпочинкової оселі «Стахова Воля» (с. Гребенів, сучасний Сколівський р-н на Львівщині)[34] зайшли три юнаки в пластових одностроях та предста­вилися управителю: Степан Бандера, Зенон Коссак та Степан Охримович. С. Бандера зняв наплічник, дістав з нього кілька примірників видання УВО «Сурма» та журналів для юнацтва і бюлетень для української націоналістичної молоді - для прочитан­ня й поширення. В розмові виявилося, що ті журнали й бюлетені хлопці самі ж редаґували, самі розмножували й самі поширювали. На запитання, чи вони не бояться поширювати нелеґальну літературу, за яку їм «світило» щонайменше кілька місяців польської в'язниці, 17-літній Бандера посміхнувся й відпо­вів, що не бояться, бо вже мають у тій роботі досвід.

Після знищення ОУН інформатора польської поліції Євгена Бережницького 16 червня 1931 року серед чисельних арештованих студентів опинився також С. Бандера. На першому ж допиті його запитали, чи знає він, за що його заарештували. Степан тільки здвигнув плечима: мовляв, звідки йому це знати, але як треба, то треба. Тоді йому повідомили, що українці вбили Бережницького. Степан з показовим задоволенням сплеснув долонями і з усмішкою висловив свою думку: «То мусіли бути мурові хлопаки! Ви знаєте, що то був хрунь[35]?». Слідчі переглянулись між собою, здвигнули й собі плечима і після короткої шептаної розмови відпустили Степана як непричетного до цієї справи.

Приклади відваги Бандери є загальновідомими, однак мало його знаємо як вдалого жартівника і дотепника. «Калиняк» Григорій Мельник, який пластував в Стрию разом з «Бабою» і довший час жив з ним у одній студентській кімнаті, згадує: «З літератури та історії його життя знаємо про особу Степана Бандери як про сувору, залізної волі і дисципліни людину. Натомість в товариському й особистому житті це був дуже веселий, дотепний, щирий і безпосередній чоловік».

Слава Стецько згадує жартівливу натуру С.Бандери: «Провідник часто любив жартувати, був веселий. Боже, як ми всі сміялися, як бували в них на святах! Він все щось веселого оповідав чи спостеріг... Провідник Бандера не був песимістом. Він був реалістом, але все бачив вихід з найважчої ситуації, вмів людям надію дати. Вмів скріпити на дусі. Мав почуття гумору у прикрих ситуаціях. Потрапив знайти якийсь жарт і розвеселити людей». Один з таких прикладів наводить вихованець стрийського Пласту, вище згадуваний Я. Рудницький (свого часу він перебував також з С. Бандерою в одній в'язничній камері у львівських «Бриґідках»), коли випадково зустрівся з «Бабою» в 1957 році. Під час розмови двох старих «калиняків» прозвучав один з улюблених жартів С. Бандери. На питання - «Ну що, «Бабо», буде Україна?» - останні відповів:  Вона вже є, тільки не «імени Івана Франка»! ...не така, якої прагне український народ!».

Український поет і журналіст Петро Кізко з Мюнхена, знайомий з Степаном, як з Провідником ОУН твердив: «Я ніколи не бачив Бандери за­журеним чи сумним, хоч у нього серце таке ж, як і в усіх людей, хоч і він мав свої особисті жалі, турботи і клопоти. Він своєю по­ставою, усміхом своїм і радісним блиском очей прикривав, затамову­вав журбу та горе сотень і тисяч українців, для яких чужина стала незносним тягарем, а воля України - благословенною надією». 

Оскільки виховання провідницьких якостей є чи не найважливішою місією Пласту, насамкінець наведу одну з кращих згадок про Бандеру-провідника, сформульовану західноєвропейським журналістом Артуром Фурманом, колишнім в'язнем радянських концтаборів: «У Воркуті він був завжди з на­ми, в наших думках, у наших спо­діванках, у наших присягах, у на­ших кулаках і зброї. Степан Бандера був завжди присутній, коли ми виступали до наступу проти по­неволювачів. Бандера був Украї­ною. І так довго, як довго існують українці - в Україні, на чужині, на засланнях, у підпіллі, в концен­траційних таборах, у лавах УПА, - так довго житиме Бандера. Та­кої людини, як Бандера, не можна знищити - на свій час і свій народ він наклав нестерту печать, і знак цієї печаті ми мусимо пере­дати тим, що прийдуть після нас. Бандера є не тільки національним героєм, Бандера є живою ідеєю свободи українського народу».

У 1959 році, вшановуючи провідника українського визвольного руху, впливова американська газета «Нью-Йорк Гералд Трібюн» зрезюмувала коротко, але надзвичайно влучно: «Степан Бандера жив тільки для справи української самостійности».

[1] Цит. за посібником Олександра Тисовського «Життя в Пласті» (Львів, 1921). Текст дещо відрізняється від відомого всім сучасним пластунам Пластового Обіту, оскільки в 1961 році Головна Пластова Булава внесла деякі корективи.

[2] Членом ОУН С.Бандера був з 1929 року. Однак «заприсяженим членом ОУН» на початку 1930-х років можна було стати після досягнення 24-річного віку.

[3] Ступінь «вірлиці» Наталка здобула в 1957 році, тобто ще за життя свого батька. Про пластування Н.Бандери читайте більше в спогаді Марти Заєць-Мялковської «Життя у Пласті св. п. Наталки Бандери-Куцан» (журнал «Юнак», ч. 7/268 за липень-серпень 1986 року, с. 6-7).

[4] Першу пластову пробу С. Бандера задав за чотири місяці, другу - за два роки. Третю пробу «Баба» здавав три роки, однак тоді існувала загальнопоширена офіційна практика продовження юнацького пластового самовиховання і в старшопластунському віці (наприклад, старший пластун Роман Шухевич входив до курінної комісії «Чорноморців», яка приймала точки другої проби у тих, хто в юнацтві досягнув лише першого пластового ступеня «учасника»).

[5] Гупа дослідження історії Пласту «На Сліді» оперує списком лише 29 пластунів, які отримали цей ступінь в 1920-х роках, причому щонайменше семеро з них стали пластунами-скобами вже в старшопластунстві.

[6] Цікаві гумористичні описи цієї мандрівки є в спогадах Богдана Чехута «Мандрівний табір» та Остапа Савчинського «Виконане завдання». В останньому, зокрема, розповідається, як С. Бандера отримав пластове псевдо «Баба».

[7] Ця точка присутня лише в українському Скаутському (пластовому) Законі. Основоположник Пласту вважав неточність однією з найгірших звичок українців, яку мали б викорінити саме пластуни.

[8] Ядерно - змістовно, влучно, виразно.

[9] Есенція (від. лат. essentia) - сутність. Походить від латинського терміна «quinta essentia» - п'ята сутність, або «п'ять разів вилучений дух речовини».

[10] Дмитро Грицай - вихованець дрогобицького Пласту, учасник табору на Соколі в 1926 році, член куреня старших пластунів «Чорноморці», Начальник Головного військового Штабу УПА, генерал УПА (посмертно).

[11] В 1928 році, за ініціятивою Степана Охримовича (згодом відомого Провідника ОУН на Західноукраїнських Землях), цей курінь взяв собі нову назву - Загін «Червоної Калини» - щоб ще більше акцентовано продовжувати традицію українських визвольних змагань.

[12] Мандоліна (від італ. mandolino) - струнний музичний інструмент невеликих розмірів, витіснений згодом в пластових і туристичних середовищах більше популярною гітарою.

[13] Перший згодом став відомим в діяспорі адвокатом, а другий загинув в большевицьких лабетах у 1940 році як Крайовий провідник ОУН.

[14] «Народна торгівля» - перший український споживчий кооператив на західноукраїнських землях, заснований в 1883 році у Львові для гуртової закупівлі матеріялів з перших рук та для навчання українського населення веденню власної торгівлі. З 1926 р. - корпорація споживчої кооперації, що спеціялізувалася на постачанні колоніяльних товарів та введенні у продаж товарів українського кооперативного і приватного виробництва. У 1883-1936 роках виховала 2200 фахівців української торгівлі. 

[15] Метода, методика (від грец. μέθοδος - «шлях через») - систематизована сукупність кроків, які треба здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети.

[16] Перепис (діял.) - рецепт страв. Збереглись свідчення, що С. Бандера добре куховарив і часто в цьому допомагав своїй дружині.

[17] Річево (діял.) - змістовно.

[18] Контрагент (від лат. contrahens) - сторона, що домовляється, укладає угоду.

[19] Конфронтація (від. франц. confrontation) - протиборство, протиставлення.

[20] Осіб, які відсторонювались від політичного життя, ще в давній Греції - батьківщині демократії - піддавали остракізму (позбавляли громадянства) і виганяли з міста. Саме цих людей давні греки називали ідіотами (від гр. ἰδιώτης) - невіжа, неук, а буквально віддалений, самітник.

[21] «Бий-лихо» - основний підпільний псевдонім С. Бандери у дворічний період з вересня 1939 року (після виходу з польської в'язниці) до липня 1941 (коли був арештований німецьким ґестапо).

[22] У 1926 році ОВКУГ об'єдналась з Групою української державницької молоді (ГУДМ) в новозаснований Союз української націоналістичної молоді (СУНМ), який в 1929 році влився в ОУН.

[23] За активну організаційну роботу в товаристві «Луг» польська поліція навіть арештувала Степана та його батька, мотивуючи свої дії тим, що під прикриттям цієї організації проводився військовий вишкіл. Арештованих поліція «показово» провела через усе село, щоб таким чином спонукати селян до покори. Однак такі дії мали лише зворотній ефект... Осип Базюк, український робітник з Франції, згодом згадував, як селяни поводили себе у подібних ситуаціях: «Коли польська поліція прийшла арештувати його, селяни збіглися, били в дзвони, обступили дім і кри­чали: „Ми вам Степана не дамо!"»

[24] Рант - вузенька смужка шкіри, яка пришивається для з'єднання верху взуття з підошвою.

[25] Богдан Нуда у своєму спогаді твердить, що зробив світлину С. Бандери з крісом у руках (яку сам втратив) в серпні 1929 року під час гостювання в Старому Угринові, однак зазначає, що в цей час «Степан приготовлявся до вступу до однієї з вищих шкіл». Як відомо, С. Бандера поступив на навчання в 1928 році, тому автор світлини, очевидно, переплутав рік.

[26] Для розуміння успішности С. Бандери в гімназії наведу кілька порівнянь: в 1920 році мав кілька «добре» на тлі «задовільно», а в 1921 році знову кілька «добре» на тлі інших «дуже добре»; в 1924 році лише одне «задовільно» - з польської мови.

[27] Тобто  - вважають порушенням, що прирівнюється до зради Пластової Присяги.

[28] Сучасна католицька Церква рекомендує заміняти цей дотепер популярний середньовічний ритуал (наприклад, на Філіпінах) молитвою, постом і справами милосердя.

[29] Евентуально (від лат. eventus - випадок) - можливо; те що може статись або не статись.

[30] В тих часах в Пласт приймали орієнтовно з 14 років. Вікова група пластунів-новаків, яка оформилась згодом, в 1924 році, охоплювала дітей віком 8-14 років.

[31] За свідченням о. Миколи Пристая момент одного показового стрибка Степана гімназійний вчитель навіть сфотографував для історії (на жаль, ця світлина невідома дослідникам).

[32] Вронки (польск. Wronki) - місто в Польщі, біля м. Познань, де була розташована польська в'язниця.

[33] Ярослава народилась 14 вересня 1917 року в українському у місті Сянок (нині Польща). Померла 17 серпня 1977 року у місті Торонто (Канада).

[34] За твердженням вихованця дрогобицького Пласту А. Гладиловича, цього літа С. Бандера з друзями-підпільниками, зокрема з Євгеном Маланюком, певний час перебував в пансіоні «Вілля моя» у тому ж таки с. Гребенів.

[35] Хрунь - зрадник, запроданець.