Друже Миколо, ви номіновані до сотні видатних пластунів, яка Ваша думка, щодо номінації?

Вдячний за довіру і очевидно, що збереження пам'яті та інформації про тих людей, що майже століття працювали у Пласті і для Пласту - це гідний проект. Але потрібно чітко визначити критерії для оцінювання, для яких потреб, з якою метою організується це відзначення.

Розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили до Пласту?

Для мене пластування почалось ще у 1942 році у Снятині, коли я вступив до організації - „Виховні спільноти української молоді" (ВСУМ). Я потрапив до юнацтва ВСУМ, що фактично відігравало роль Юнацтва організації українських націоналістів (Ю ОУН). Всі ми юнаки вже були членами ОУН. Нашими виховниками були пластуни. Тому то й не дивно, що ВСУМ творився - схожим на Пласт. Але німці тоді заборонили існування Пласту, тому можна вважати, що ВСУМ - тимчасова форма існування Пласту.

Як продовжувалась історія Пласту - ВСУМу після 1945 року?

Восени 1945 року, я став свідком творення Пласту у таборі для інтернованих осіб у Карсвельді, що біля Мюнхена. В самому таборі Карсвельд, тоді вже був, я сказав би сьогодні - символ пластування - Пік П'ясецький. Він зі своєю дружиною почали організовувати хлоп'ячі і дівочі з'єднання Пласту. У мене була така ситуація, що мені досвід зараховували через „Виховні спільноти української молоді" і таким чином я швидко став старшим пластуном і був одним із керівників пластових з'єднань.

А чи існували курені старших пластунів у Карсвельді?

Сталось так, що Пік П'ясецький, сам будучи Лісовим Чортом зацікавлював нас своїми традиціями. І я вступив тоді до куреня старших пластунів - „Велике плем'я Лісових чортів". Курінним тоді був обраний друг Чайківський, а мене обрали суддею. За традицією Чортів, я отримав псевдо - „Мефісто". Але у той самий час отримав псевдо, що згодом супроводжувало мене протягом пластового життя - „Прем'єр". ми влаштовували мандрівки до Баварських гір, та не завжди мали гроші. Тому більшість з нас хоча і не курили, але у таборі було багато охочих, що курили - ми діставали сигарети і перепродавали їх у таборі. З цього мали гроші на мандрівки. Бачте пластун завжди винахідливий.

Що б Ви могли визначного згадати з часу пластування у Баварії?

Наше пластування у Баварії було підготовкою до організаційного оформлення Пласту у Німеччині. Підготовкою до Шовербурського конгресу. Це конгрес на якому стояло питання про взаємини Пласту з політичними організаціями. Я, як один з провідників пластового руху у Німеччині був на конгресі посередником між політиками і Пластом. На конгресі було вирішено, організація не втягуватиме юнацтво до політики. Тоді для нас гаслом стали слова - Яро Гладкого: „ Що Ви хочете осягнути? Ми (Пласт) - охоронив велику кількість молоді від криміналу".

Чи продовжили Ви пластувати, коли емігрували до Канади?

Дійсно, 1949 року я емігрував до Канади. Зупинився у місцевості Монреалю, де зконтактувався з пластовим середовищем. У певному часі був кошовим юнацтва, а опісля станичним тієї станиці. За моєї каденції ми набули пластовий дім у Монреалі. 1954 року - мене обрали крайовим комендантом пластунів у Крайовій пластовій старшині. Голова КПС у Канаді тоді була - Кекилія Паліїв. Потому я був головою пластового сеньйорату. Навіть був заступником голови Головної пластової булави, яку очолював Василь Палієнко. Згодом переїхав до іншої місцевості - де став станичним. Відчувався брак виховників і я став виховником у новацтві.

Як Вам запам'яталась Ваша виховницька практика?

Цікавий момент. Вже старший син - Орест був новаком. І я мав з новаками сходини, та швидко зауважив, що новаки збирались за годину скоріше до сходин, щоб побавитись, а коли я приходив - мене сприймали, як батька одного з новаків. І я швидко зрозумів, що не годжусь на виховника. Обставини складались так, що свій вільний час від роботи, - використовував для пластових акцій. В літньому часі проводили табори де я був комендантом, дружина - таборовим лікарем. Таким чином я не мав відпустки протягом 15 років.

З якими проблемами зіштовхнувся Пласт у Канаді?

По - перше це проблема двох Батьківщин. В Україні народились батьки, а у Канаді - вже діти. І вони вже сприймали Канаду не лише, як терен - поселення, а й як свою країну.

Друга проблема - взаємини Пласту зі скавтовим рухом. Врешті в нас запала ідея, що Пласт має бути - Організацією української молоді. Тому, що для офіційного збереження статусу скавтської - Пласт мав влитись в один з канадійських, - або англомовний, або франкомовний скавтський рух. І цей процес інтеграції, вважай - асиміляції міг принести більше проблем, ніж ті привілеї, які могли бути після вступу до світового скавтінгу.

Розкажіть про подію, що Вам найбільше запам'яталась з пластового життя.

Це було доручення дістатись на Скаутське Джем борі у Муасон, Франція. Це було 1947 року. Ми мали дістатись з окупованої Німеччини до Франції. Це було дуже складно, бо ми не мали паспортів, ні інших легальних можливостей. Ми мусили, справді по-пластовому, пролізти кордон між Німеччиною і Францією. Але не забувайте про те, що тоді існувала „Лінія Мажино" - лінія оборони, яка ще досі була замінована. Наш спосіб був простий, ми вночі пролізли кордон, придбали квитки і мусили десь сховатись. Ми по - пластовому сховались у корчах, щоб не привертати до себе уваги - були вдягнені у цивільне. І скінчило тим, що я зачепився штаньми і роздер їх. Та треба було по - пластовому їх швидко зшити. І у подертих штанях, без копійки - без франка, - ми поїхали у Париж. На вулиці Сен - Жермен ми розшукали українську церкву. Там нами заопікувались і довезли нас у Муасон. Вже у Муасон ми передяглись у пластові однострої. І нам дають вечерю, і до вечері кожному скауту - по пляшці вина. Ну а ми - виховані у пластових правилах - не вживали алкоголю. І це постало проблемою для нашого керівництва . Тож вони дали нам хитре, по - пластовому, пояснення: „Вино у Франції не трактувалось, як алкогольний напій, тобто частина здорового харчування. Ми не пили - ми харчувались.

А що Вас найбільше вразило у Франції?

Вразило те, що на Джемборі з цілого світу з'їхались скавти. Це був один з найкращих моментів, що запам'ятались у пластуванні - з подертими штаньми, без копійки у кишені - потрапити у Муасон. Але інше не по лінії пластування. Треба розповісти про „культурний шок" - після відвідин Лювру. Уявіть собі юнака, що виїхав з українського села, де важко було говорити про систематичну освіту. Бачити історію, культуру - відкривати новий світ. Трапилась смішна історія - з нами була пластунка сеньйорка Андрійчук. коли ми повертались до Німеччини, до речі вже легально, бо нас забезпечили документами, - вона запитала, чи маємо ми дівчат і чи купили їм подарунки. а потім сказала: „Пам'ятайте! Кожна жінка чекає від Вас, хоч маленького подарунка. І буде довго пам'ятати той подарунок". Це було таке поучення сеньйорки до молодих кавалерів - пластунів, як дотримуватись поведінки супроти товаришок. Пласт давав нам по учення, як жити, як пробиватись. Хотів би зауважити, що з того кола - „баварських пластунів", що розбрелись згодом по всьому світу - жоден не лишився пересічним - кожен кудись вибився. Я бачу, що Пласт дає здорові фундаменти, щоб ними можна послужитись у житті. А головне здорову амбіцію і вміння змагатись і конкурувати. Після такої системи пластування - виходить дуже цікавий продукт - справжній громадянин з яким, як то кажуть - „можна і коні красти", який дасть собі раду у житті.

Які Ви маєте побажання для Пласту в Україні?

Не замикатись „китайським муром" від суспільства. Я надіюсь, що в Україні Пласт не замкнеться цим колом, бо побоюсь, що 10 тисяч членства не відповідає потребам всієї України. Треба переглянути наші відносини з церквами, школами, військовими, спортовими формаціями, щоб ми не повторювали те що вони роблять, але співпрацювали. Проблема наркотиків, криміналу з якими Пласт має боротись. Далі проблема релігійності і взаємин з церквами. Щоб не бути названим християнином, а бути практиком. Зокрема я не знаю, більше в Україні молодіжної організації з кращими виховними методами. Я думаю, що пласт має бути не єдиною скаутською організацією. Але він має бути найбільшим і найпоширенішим. Зараз ми у таких умовах, що можемо використовувати виховниками - вчителів у школах, майстрів спорту і не лишатись лише у своєму колі. У інших країнах світу є нормальною практикою, коли скаутмайстер отримує гроші за свою роботу. Той хто дбає про організацію - так само мусить дбати про свою родину. Я веду до того, що скоро громадська робота, аматорська не відповість вимогам часу. Життя змінюється, а ми мусимо йти у ногу з часом, щоб не опинитись на узбіччі.

Як Ви вважаєте у чому секрет успіху видатних пластунів?

Це багато у чому залежить від персоналії. Є багато речей чому можна навчитись. Але провідником - має бути певна особистість, що на те надається. Так що успіх складається з багатьох елементів: відданість ідеї, послідовність між оголошеними гаслами і практико, особиста поведінка - зразок для послідовників, а для нього стиль життя. Треба бути собою. Вміння достосовуватись до будь - якої людини. Для міщуха є проблема вийти у природу, коли для селянина - це його життя. Для міщуха - картографія - не є проблемою, коли селянин міг про неї і не чути, бо він стоючи на одному кінці села - бачить інший. Треба розгледіти у чому є людський талант. Є люди, які працюють у колективі, а інші успішні на самоті.

Які зараз Ваші стосунки з Пластом, а зокрема з куренем „Лісові Чорти"?

Скоріш спородичні. Я брав участь останнім часом у деяких пластових акціях. Як то „чортівський центерок" у Львові. Зустрічався з чортами у Торонто. Але зараз я скоріш можу бути пластуном - приятелем, - допомогти чимось, а ніж бути активним пластуном.

І на сам кінець, що Ви можете побажати сучасним пластунам, що хочуть теж колись стати видатними?

Спочатку побажання для проводу, як на мене вже настав той час, коли центральний провід світового Пласту - має перейти в Україну. А Україна - не прибудова до світового Пласту, а його центр.

Для молодших пластунів - вірте у те, що виховник намагається Вам прищепити - допомогти вам у житті. Майте амбіцію - не бути пересічними, змагайте до висот, май амбіцію добути успіху у чомусь. Реалізуй свій талант. Можна бути і виданим політиком і видатним кравцем. Коли заслужиш поваги - станеш видатним - станеш багатим. починай від малих речей і змагай до висот. Я щоранку роблю руханку - це навик, що був прищеплений у Пласті - це стає частиною твоєї поведінки, твого успіху. Я хотів би бачити у пластунах джентльменів, що окрім шовкових рукавичок мають пазурі на пальцях. У житті є не лише легкі справи - треба вміти пробиватись.

Дякую! СКОБ!

Довідка: Плав'юк Микола Васильович, народився- 5 червня 1925 - Президент УНР в екзилі (1989 - 1992). Голова ПУН-ОУН, Голова Правління Фундації ім. Олега Ольжича, активний діяч українських громадських організацій у діаспорі, співорганізатор та віце-президент СКВУ. Під час урочистого засідання Верховної Ради України в Києві Президент УНР Микола Плав'юк передав грамоту Державного Центра УНР - Президентові України Леонідові Кравчуку із взаємоузгодженим твердженням, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року є правонаступницею Української Народної Республіки. Член підпільного Пласту - ВСУМ в Україні, відтак пластував у Західній Німеччині та Канаді. Крайовий Комендант УПЮ Канади, заступник Голови ГПБ і Головний Булавний УПС. Належить до куреня Лісові Чорти.

Розмову вів пл. розв. Андрій Ковальов